Зигмунд Фрейд - Психологія спільнот і аналіз людського Я

Мак Дугал, котрий спирався у своїй книзі «The Group Mind» [9] Cambridge, 1920. на цю ж саму згадану вище суперечність, знаходить її вирішення в організаційному моменті. У найпростішому випадку, каже він, спільнота (group) не має взагалі жодної організації або має організацію, що не варта уваги. Він позначає таку спільноту як натовп (crowd). Однак він визнає, що натовп людей зібрати нелегко, без того щоб у ньому не утворилися, принаймні, першопочатки організації, що саме в цих простих спільнотах особливо легко помітити деякі основні факти колективної психології. Для того щоб із випадково зібраних учасників людського натовпу утворилося щось на зразок спільноти в психологічному розумінні, необхідною умовою є деяка спільність індивідів одне з одним: спільний інтерес до об’єкта, однорідне почуття в певній ситуації і (я б сказав, внаслідок цього) певна міра здатності справляти вплив одне на одного. (Some degree of reciprocale influence between the mem-bres of the group). Чим сильніша ця спільність, тим легше утворюється з окремих людей психологічна спільнота й тим дивовижніше проявлятиметься демонстрація масової свідомості.

Найдивовижнішим і в той же час найважливішим феноменом спільноти є підвищення афективності, що з’являється у кожного індивіда (exaltation or intensification of emotion). На думку Мак Дугала, можна сказати, що навряд чи за інших умов афекти людини сягають такого рівня, як це відбувається в спільноті, і, таким чином, учасники зазнають приємних відчуттів, коли втрачають почуття свого індивідуального відособлення, віддаючись безмежно своїм пристрастям і зливаючись у цьому зі спільнотою. Таке захоплення індивідів Мак Дугал пояснює, спираючись на так названий ним «principle of direct induction of emotion by way of the primitive sympathetic response», тобто на вже відому нам заразливість почуттів. Суть полягає у тому, що помітні ознаки афективного стану здатні викликати автоматично той же афект у спостерігача. Цей автоматичний гніт буде тим сильніший, чим у більшої кількості людей спостерігатиметься одночасно цей афект. Тоді в індивіда замовкне критика, й він дасть затягнути себе в цей афект. Але при цьому він підвищує збудження інших індивідів, що вплинули на нього, і таким чином підвищується афективний заряд окремих індивідів шляхом взаємної індукції. При цьому, поза сумнівом, діє щось на зразок нав’язливої ідеї зрівнятися з іншими, чинити заодно з багатьма. Грубіші й простіші почування мають більше шансів поширюватися таким шляхом у натовпі.

Цьому механізмові підвищення афекту сприяють ще деякі інші впливи, що виходять зі спільноти. Спільнота справляє на індивіда враження необмеженої сили й нездоланної небезпеки. Вона на одну мить стає на місце всього людського суспільства, що є носієм авторитету, чиїх покарань бояться, в догоду котрому накладають на себе стільки сповільнень. Інколи небезпечно знаходитися у протиріччі з нею і, навпаки, безпечно наслідувати приклади, що оточують і, якщо треба, то навіть «вити по-вовчому». Скоряючись перед цим новим авторитетом, треба вилучити з діяльності свою попередню «совість» і піддатися при цьому спокусливій перспективі отримання задоволення, що є результатом скасування сповільнень. Як наслідок, в цілому не так вже й дивно, коли ми дізнаємося, що індивід у спільноті чинить такі речі, від яких він би відвернувся за своїх звичайних життєвих обставин, і ми можемо навіть сподіватися, що ми таким шляхом проллємо деяке світло на ту темну сферу, яку зазвичай огортають загадковим словом «навіювання».

Мак Дугал теж не заперечує проти постулату про колективне сповільнення інтелектуальної діяльності у спільноті. Він говорить, що нижчий інтелект опускає до свого рівня вищий; і той сповільнюється у своїй діяльності, оскільки підвищення афективності взагалі створює несприятливі умови для правильної розумової роботи, оскільки індивіди залякані спільнотою і їх розумова робота не вільна, а також оскільки у кожного індивіда зменшене усвідомлення відповідальності за свої вчинки.

Загальна думка про психічну діяльність у простій, «неорганізованій» спільноті лунає від Мак Дугала не більш дружньо, ніж від Лебона: вона надміру збуджена, імпульсивна, пристрасна, непостійна, непослідовна, нерішуча й при цьому легко переходить до крайнощів; їй доступні лише брутальніші пристрасті й простіші почування; вона надзвичайно вразлива, легковажна у своїх судженнях, нестримна у своїх думках, сприйнятлива лише до найпростіших і найнедосконаліших висновків і аргументів. Її легко спрямовувати й залякувати, вона не має усвідомлення провини, самоповаги й відчуття відповідальності, але вона готова перейти від усвідомлення своєї сили до всіляких злочинів, на котрі ми можемо очікувати лише від абсолютної й безвідповідальної сили. Отже, вона поводить себе швидше як невихована дитина чи як пристрасний дикун, що вирвався на волю в чужій для нього ситуації; в гірших випадках поведінка спільноти схожа більше за все на поведінку зграї диких тварин, аніж на натовп людей.