Зигмунд Фрейд - Психологія спільнот і аналіз людського Я

Цим ідеям, так само як і вождям, він приписує зверх того таємничу нездоланну силу, котру він називає «престижем» (привабливістю). Престиж – це тип панування над нами індивіда, ідеї чи речі. Це панування паралізує всі критичні здібності індивіда й виповнює його єство шанобливістю й здивуванням. Воно може викликати відчуття, подібне до гіпнотичного засліплення.

Він розрізняє набутий чи штучний і особистий престиж. Перший виникає завдяки імені, багатству, репутації; престиж (привабливість) думок, літературних і художніх творів виникає завдяки традиціям. Оскільки у всіх випадках він корениться в минулому, то дає мало матеріалу для розуміння цього загадкового впливу. Особистий престиж мають небагато осіб, які завдяки ньому стають вождями; все скоряється перед ними нібито під впливом магнетичного зачарування. Однак будь-який престиж залежить також і від успіху й може зникнути через якусь невдачу.

У нас не склалося враження, що у Лебона роль вождя й значення престижу мають правильний зв’язок з таким видатним описом масової свідомості.

Ми скористалися викладом Лебона як вступом, оскільки він, надаючи великого значення несвідомому душевному життю, цілком суголосний нашим власним психологічним поглядам.

Але ми змушені сказати, що власне жоден із постулатів цього автора не є чимось новим. Все те, що знеособлює й принижує, що він говорить за прояви масової свідомості, вже було виголошено до нього іншими авторами з такою ж визначеністю й такою ж ворожістю; все це неодноразово вже повторювалося від найдавніших часів літератури мислителями, державними людьми й поетами [7] Див. текст і покажчик літератури в «Psychologie der Kollektivitӓten» B. Kraskovic (молодший). Переклад з хорватської Siegmund von Posavec’a. Vukovar, 1915. . Обидва постулати, в котрих містяться найважливіші погляди Лебона, постулат про колективне сповільнення інтелектуальної діяльності й постулат про підвищення афективності в натовпі, були нещодавно формульовані Сігеле [8] Див. Walter Moede, «Die Massen-und Sozialpsychologie im kritischen Überblick», Zeitschrift fur pӓdagogische Psychologie und experimentelle Pӓdagogik von Meumann und Scheibner, XVI, 1915. . Особливостями викладу Лебона залишаються лише обидва погляди несвідомого й порівняння з душевним життям первісних народів. Але й вони, звісно, проголошувалися часто й до нього.

Але більше того: опис і оцінка масової свідомості у тому вигляді, в якому їх пропонують Лебон та інші автори, зовсім не залишилися непохитними. Немає жодного сумніву в тому, що всі ці раніше описані феномени масової свідомості були правильно відзначені; але можна відзначити також і інші, діаметрально протилежні прояви спільноти, на підставі яких можна дати набагато більш високу оцінку масової свідомості.

Вже Лебон був готовий визнати, що за деяких обставин моральність натовпу може бути вищою, ніж моральність індивідів, з котрих він складається, і що лише натовп здатен на величезну безкорисливість і самопожертву.

«Особисте зацікавлення дуже нечасто буває могутнім рушієм у натовпі, тоді як у окремого індивіда воно посідає чільне місце».

Інші вважають, що взагалі лише суспільство є інстанцією, котра встановлює індивіду норми моральності, тоді як окрема людина зазвичай відстає у певному розумінні від цих великих вимог, або що за виняткових станів у натовпі виникає феномен захоплення, завдяки якому можливі чудові вчинки спільнот.

Щоправда, стосовно інтелектуальної діяльності слід визнати, що найважливіші результати розумової праці, відкриття, що викликали значні наслідки, вирішення проблем – все це доступне лише індивіду, котрий працює на самоті. Але й душа спільноти здатна на геніальну духовну творчість, як це доводить перш за все мова, потім народна пісня, фольклор і т. ін. А крім того, невідомо, скільки мислителів і поетів зобов’язані своїм натхненням тій спільноті, у котрій вони живуть; можливо, вони є швидше виконавцями духовної роботи, у котрій одночасно беруть участь інші.

З огляду на ці помітні суперечності здається, що робота психології спільнот повинна лишитися безрезультатною. Однак легко знайти вихід, що давав би нам надію щасливо вирішити завдання. Під спільнотами, ймовірно, розуміли найрізноманітніші утворення, що потребували відокремлення. Виклад Сігеле, Лебона та ін. авторів стосуються недовговічних спільнот, що утворюються нашвидкуруч з індивідів різного роду, об’єднаних скороминучим зацікавленням. Поза сумнівом, що характер революційних спільнот, а особливо Великої французької революції, справив вплив на їх зображення. Протилежні твердження ґрунтуються на оцінці тих стабільних спільнот чи тих суспільств, у котрих люди проводять своє життя, котрі втілилися в суспільні інституції. Спільноти першого типу співвідносяться з другими так, як короткі, але високі хвилі – з довгими хвилями, що утворюються на неглибоких місцях.