Камаль Равікант - Полюби себе. Як підвищити самооцінку та прийняти себе

Це змінило моє життя. І я вірю, що воно змінить твоє.

Я почувався дуже кепсько. Страшенно нещасний. Траплялися дні, коли я лежав у ліжку, а вікна було зашторено. Ранок заступала ніч, і знову наставав ранок, а я просто не хотів мати справ. Зі своїми думками. Зі своєю хворобою. Зі своїм розбитим серцем. Зі своєю компанією, що банкрутувала. Зі… своїм… життям.

Ось що мене врятувало.

Я дістався своєї межі. Я добре це пам’ятаю. Я не міг уже це все терпіти. Годі. Досить цього всього. Досить нещастя, болю, гніву. Досить, що все це є частиною мене. Остобісіло це все, годі.

Годі! Годі! Годі!

У такому стані я залишив ліжко, доплентався до свого столу, розгорнув записника й нашкрябав:

«Сьогодні я собі присягаюся любити себе, ставитися до себе, як до того, кого я люблю насправжки і щиро – у своїх думках, у своїх діях, у тому, що обираю, у тому, що зі мною трапляється. Кожної свідомої миті я обираю ЛЮБИТИ СЕБЕ».

Більше нічого не потрібно було зазначати. Як довго я це писав? Менш ніж хвилину. Але ж інтенсивність зашкалювала. Здавалось, я викарбовував ті слова на папері, крізь стіл. Мені було огидно із самого себе – я міг любити когось. А як щодо себе? Відтепер я сконцентруюсь лише на цій думці. Для себе.

Я не знав, як полюбити себе. Я тільки знав, що присягнув, і це є вагомішим, ніж тільки бажання чи прагнення, вагомішим, ніж « Я хотів би » чи « Було б добре це мати ». Присяга. Я повинен був повністю заглибитись у неї або зруйнувати себе у спробі. Середини не існувало.

У темряві своєї спальні, на відстані від галасливого міста, що й гадки не мало про моє рішення, я розпочав любити себе.

Те, як я це зробив, було найпростішим, до чого я міг додуматись. І найважливіше – я міг це робити, попри те, як погано почувався. Я почав запевняти себе: « Я себе люблю» . Думка, що її повторював знову й знову. Спочатку лежачи в ліжку й годинами повторюючи: « Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю…»

Звісно, розум починав блукати, ховатися, та я помітив, що я починав уже звично повторювати: « Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю ». І це тривало.

Спочатку в ліжку, потім – у дýші, згодом – коли я був онлайн, далі – подумки під час розмови з кимсь. « Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю». Це стало моїм якорем, єдиною істиною.

Потім я додавав до цього все, що могло б спрацювати. І якщо воно спрацьовувало, я його залишав, якщо ні – відкидав. Перш ніж я це усвідомив, виявилося, що створив простеньку практику, яка піднесла мою любов до себе на зовсім інший рівень. Я повністю занурився. Вороття не було.

Мені стало ліпше. Моє тіло почало зцілюватися швидше. Мій душевний стан ставав яснішим.

Але одного я навіть не очікував і не уявляв – життя налагоджувалося. Воно поліпшувалося, до того ж трапились події, що були фантастично поза межами моєї досяжності, речі, про які я й мріяти не міг. Наче саме життя мені говорило: « Ну нарешті, дурнику. Гайда за мною, я тобі покажу, що ти ухвалив правильне рішення ».

У моє життя прийшли люди, з’явилися можливості, я усвідомив, що почав застосовувати слово « магія » для того, щоб описати все те, що почало зі мною відбуватися.

І під час цього всього я повторював собі: « Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю. Я себе люблю ». Я продовжував це практикувати.

Менш ніж за місяць я вже був здоровий, знову підтягнутий, щасливий і почав усміхатися. У моє життя приходили надзвичайні люди, самі собою розв’язувалися ситуації. І повсякчас – чи то я був за комп’ютером, чи то на зустрічі – прокручував подумки: « Я себе люблю ».

Відверто кажучи, я не вірив спочатку, що люблю себе. Та й хто із нас вірить? Одначе це було несуттєво. Мало значення те, що я продовжував це робити в найпростіший спосіб, на який тільки був здатен, концентруючись на одній і тій саме думці знову й знову, допоки вона почала частіше з’являтися в голові.

Уяви таке. Уяви, що спіймав себе на любови до себе, не докладаючи зусиль. Це як краєм ока спіймати захід сонця. Таке спонукає тебе зупинитися.

Чому не: « Я собі подобаюся »? Чи: « Я приймаю себе »? Чому, ой, ну чому-чому це має бути саме любов?

Ось моя теорія. Будучи дитиною, ти відчував любов. Розум знає любов на початковому, навіть первісному рівні. Тож, на відміну від решти слів, любов здатна прослизати повз нашу свідомість у підсвідомість, туди, де дива трапляються.