Густав Лебон - Психологія мас

Цей вступ спричинений насправді не всезагальним подаванням голосів, котре протягом тривалого часу не мало самостійної, панівної ролі й легко підпадало під сторонні впливи. Прогресивний зріст могутності натовпу відбувся, перш за все, шляхом поширення певних ідей, котрі повільно насаджувалися в головах, а потім – через поступове утворення асоціацій індивідів для здійснення теоретичних надбудов. Через асоціювання натовп напрацював ідеї (якщо не зовсім справедливі, то, принаймні, цілком чіткі) для відстоювання своїх інтересів і здобув усвідомлення своєї сили. Натовп утворює синдикати, перед якими капітулює будь-яка влада одна за одною, й організовує біржі праці, що прагнуть керувати умовами роботи й платні. Натовп надсилає до урядових зібрань своїх представників, котрі позбавлені будь-якої ініціативи й слугують лише простим знаряддям тих комітетів, що їх обрали.

У наш час вимоги натовпу стають все визначенішими. Обмеження робочого часу, експропріація шахт, залізниць, фабрик, землі, справедливий розподіл продуктів і т. д., і т. д., – ось у чому полягають вимоги натовпу.

Мало схильні до теоретичних міркувань, маси зате дуже схильні до дії. Завдяки своїй нинішній організації натовп здобув величезну силу. Догмати, котрі щойно з’явилися, скоро здобудуть силу старих догматів, тобто, ту тиранічну панівну силу, котра не допускає жодних зауважень. Божественне право мас повинне замінити божественне право королів.

Письменники, яким симпатизує наша сучасна буржуазія й які краще за будь-кого вміють висловити її трохи завузькі ідеї, поверховий скептицизм і, разом з тим, надмірний егоїзм, губляться від одного вигляду нової сили, що зростає перед ними, і щоб якось здолати «безлад», що панує в головах, звертаються з відчайдушними відозвами до моральних сил церкви, котрими вони колись так нехтували. Вони розповідають нам про банкрутство науки і, як грішники, що розкаялися після повернення з Риму, закликають нас до вивчення істин одкровення. Та всі ці новонавернені забувають, що вже запізно! Якби навіть насправді Божа милість зійшла на них, усе-таки вони не могли б тепер мати достатньої влади над душами, так мало зацікавленими тими питаннями, котрі так поглинули новоспечених святенників. Натовп не хоче зараз тих богів, котрих вони самі не хотіли знати ще не так давно й поваленню котрих самі ж посприяли. Не існує такої божественної чи людської влади, котра б примусила річку текти навспак до свого джерела!

З наукою не трапилося жодного банкрутства, й вона не має стосунку ні до нинішньої анархії умів, ні до утворення нової сили, що зростає всередині цієї анархії. Наука обіцяла нам істину чи, принаймні, знання тих стосунків, котрі доступні нашому розуму, але вона ніколи не обіцяла нам ні миру, ні щастя. Цілковито байдужа до наших почуттів, наука не чує наших скарг. Ми повинні підлаштовуватися до неї через те, що ніщо не може повернути нам тих ілюзій, котрі вона розвіяла.

Загальні симптоми, помітні у всіх націй, кажуть нам про швидке зростання могутності мас і не припускають думки про те, що ця могутність скоро припинить зростати. І що б вона не принесла нам із собою, ми муситимемо з цим погодитися.

Всілякі міркування й промови проти цієї могутності – порожня балаканина. Звичайно, можливо, що вихід натовпу на сцену символізує собою один з останніх етапів цивілізації Заходу, цілковите повернення до періодів неспокійних перехідних часів, котрі, вочевидь, передують розквіту кожного нового суспільства. Але як цьому завадити?

Дотепер масам відводилася найпевніша роль – руйнування застарілих цивілізацій. Ця роль з’явилася не сьогодні. Історія свідчить, щойно моральні сили, на яких трималася цивілізація, втрачають владу, справа цілковитого руйнування завершується несвідомим і грубим натовпом, котрий справедливо називають варварами. Цивілізації виникали й оберігалися маленькою купкою інтелектуальної аристократії, й ніколи – натовпом. Сила натовпу спрямована лише на руйнування. Володарювання натовпу завжди вказує на фазу варварства. Цивілізація засновується на існуванні певних правил, дисципліні, переході від інстинктивного до раціонального, передбаченні майбутнього, вищий рівень культури, а все це умови, яких натовп, наданий сам собі, ніколи не міг дотриматися. Завдяки своїй винятково руйнівній силі натовп діє, наче мікроби, що прискорюють розклад ослабленого організму чи трупа. Якщо будівля якоїсь цивілізації підмита, то натовп завжди призводить до її падіння. Ось тоді й стає зрозумілою її панівна роль, і на якийсь час філософія чисельності стає, вочевидь, єдиною філософією історії.