Густав Лебон - Психологія людських спільнот

Виникнення і розвиток ідеї рівності. – Спричинені нею наслідки. – Чим же обернулося її застосування. Нинішній її вплив на маси. – Завдання, намічені в цій роботі. – Дослідження головних чинників загальної еволюції народів. Чи виникає ця еволюція з установ? – Чи не містять в собі елементи кожної цивілізації – установи, мистецтва, вірування тощо – відомих психологічних основ, властивих кожному народу зокрема? – Значення випадку в історії і незмінні закони. – Труднощі зміни спадкових ідей в даному суб’єкті.

Ідеї, правлячі установами народів, проходять дуже довгу еволюцію. Утворюючись дуже повільно, вони разом з тим дуже повільно зникають. Ставши для освічених голів очевидними помилками, вони ще дуже довго залишаються незаперечними істинами для натовпу і продовжують впливати на темні народні маси. Якщо важко навіяти нову ідею, то ще важче знищити стару. Людство постійно і відчайдушно чіпляється за мертві ідеї і мертвих богів.

Уже майже півтора століття пройшло з того часу, як поети і філософи, вкрай неосвічені щодо первісної історії людини, різноманітності її душевної організації і законів спадковості, кинули в світ ідею рівності людей і рас.

Ця ідея, дуже зваблива для мас, незабаром міцно закріпилася в їх душі і не забарилася принести свої плоди. Вона вразила основи старих спільнот, породила одну з найстрашніших революцій і кинула західний світ в цілу низку сильних конвульсій, яким неможливо передбачити кінця.

Без сумніву, деякі з нерівностей, які розділяють індивідуумів і раси, були занадто очевидними для того, щоб доводилося серйозно їх оскаржувати; але люди легко втішалися тим, що ці нерівності – тільки наслідки відмінностей у вихованні, що всі люди народжуються однаково розумними і добрими і що одні тільки установи могли їх розбестити. Засіб проти цього був дуже простим: перебудувати установи і дати всім людям однакове виховання. Таким чином, установи та просвітництво стали великою панацеєю сучасних демократій, засобом для виправлення нерівностей, образливих для великих принципів, які є єдиними божествами сучасності.

Втім, новітні успіхи науки з’ясували всю безплідність егалітарних теорій і довели, що розумова безодня, створена минулим між людьми і расами, може бути заповнена тільки дуже повільними спадковими накопиченнями. Сучасна психологія разом з суворими уроками досвіду показала, що виховання і установи, пристосовані до відомих осіб і до відомих народів, можуть бути дуже шкідливими для інших. Але не у владі філософів після переконання у їх помилковості вилучити з обігу ідеї, пущені ними в світ. Наче ріка, яка вийшла з берегів і яку не здатна утримати ніяка гребля, ідея продовжує свій спустошливий, величний і страшний потік.

І дивіться, яка непереможна сила ідеї! Немає жодного психолога, жодної скільки-небудь освіченої державної людини, і особливо – жодного мандрівника, який би не знав, наскільки хибно химерним є поняття про рівність людей, що перевернуло світ, викликало в Європі гігантську революцію і кинуло Америку в криваву війну за відділення Південних Штатів від Північноамериканського Союзу; ніхто не має морального права ігнорувати те, наскільки наші установи і виховання згубні для нижчих народів; і за всім тим не знайдеться жодної людини – принаймні у Франції, – яка б, досягнувши влади, могла б опиратися громадській думці і не вимагати цього виховання і виконання цих установ від туземців наших колоній. Застосування системи, виведеної з наших ідей рівності, розоряє метрополію і поступово призводить всі наші колонії в стан плачевного занепаду; але принципи, з яких система походить, ще не похитнулися.

Будучи, втім, далекою від занепаду, ідея рівності продовжує ще рости. В ім’я цієї рівності соціалізм, який, мабуть, має незабаром поневолити більшість народів Заходу, домагається забезпечення їхнього щастя. В його ім’я сучасна жінка вимагає для себе однакових прав і однакового виховання з чоловіком.

Про політичні та соціальні перевороти, вироблені цими принципами рівності, і про ті набагато важливіші, які їм судилося ще породити, маси анітрохи не дбають, а політичне життя державних людей занадто коротке для того, щоб вони про це більше турбувалися. Втім, верховний володар сучасності – громадська думка, і було б абсолютно неможливо не слідувати за ним.