Густав Лебон - Психологія людських спільнот

Що б людина не робила, вона завжди і перш за все – представник своєї раси. Той запас ідей і почуттів, який приносять з народженням в світ всі індивідууми однієї і тієї ж раси, утворює душу раси. Невидима у своїй сутності, ця душа дуже видима в своїх проявах, так як в дійсності вона управляє всією еволюцією народу.

Можна порівнювати расу зі з’єднанням клітинок, які утворюють живу істоту. Ці мільярди клітинок мають дуже нетривале існування, тим часом як тривалість існування утвореної їхнім поєднанням істоти відносно дуже довга; клітини, отже, одночасно мають життя особисте і життя колективне, життя істоти, для якої вони служать речовиною. Так само кожен індивідуум якої-небудь раси має дуже коротке індивідуальне життя і дуже довге колективне. Це останнє є життя раси, в якому він народився, продовженню якого він сприяє і від якого він завжди залежить.

Раса тому повинна бути розглянута як постійна істота, не підпорядкована дії часу.

Ця постійна істота складається не тільки з живучих індивідуумів, що утворюють його в даний момент, але також з довгої низки мертвих, які були їх предками. Щоб зрозуміти істинне значення раси, слід продовжити її одночасно в минуле і в майбутнє. Вони керують незмірною частиною несвідомого – тією невидимою сферою, яка тримає під своєю владою всі прояви розуму і характеру. Долею народу керують набагато більшою мірою померлі покоління, ніж живі. Ними одними закладено основу раси. Століття за століттям вони творили ідеї і почуття і, відповідно, всі спонукальні причини нашої поведінки. Померлі покоління передають нам не тільки свою фізичну організацію; вони вселяють нам також свої думки. Небіжчики – єдині незаперечні господарі живих. Ми несемо тягар їхніх помилок, ми отримуємо нагороду за їх чесноти.

Утворення психічного складу народу не вимагає, як створення тваринних видів, тих геологічних періодів, величезна тривалість яких не піддається нашим обчисленням. Воно, однак, вимагає досить довгого часу. Щоб створити в такому народі, як наш, навіть достатньо слабкою, ту спільність почуттів, яка утворює його душу, потрібно було більше десяти століть.

Цей період, дуже довгий для наших літописів, в дійсності, досить короткий. Якщо такого відносно обмеженого проміжку часу достатньо, щоб закріпити певні особливості, то це обумовлюється тим, що діюча впродовж конкретного часу в одному напрямку якась причина швидко утворює дуже великі результати. Математики нам довели, що коли ця причина продовжує виробляти один і той самий наслідок, то причини зростають в арифметичній прогресії (1, 2, 3, 4, 5…), а наслідки – в геометричній прогресії (2, 4, 8, 16, 32…).

Причини є логарифми наслідків. У відомій задачі про подвоєння хлібних зерен на шахівниці відповідний номер шахової клітинки є логарифмом числа хлібних зерен.

Так само для капіталу, відданого під складні відсотки, закон зростання такий, що число років є логарифмом зрослого капіталу. Цими міркуваннями пояснюється той факт, що більшість соціальних явищ може бути вираженою швидко зростаючими геометричними кривими.

В іншій роботі мені довелося довести, що вони можуть виражатися аналітичним рівнянням параболи або гіперболи.

Можливо, найважливішою справою Французької революції було те, що вона прискорила це утворення майже досконалим знищенням дрібних національностей: пікардійців, фламандців, бургундців, гасконців, бретонців, провансальців і т. д., між якими Франція була колись роздроблена. Потрібно, втім, щоб об’єднання було повним, і саме тому, що французи складаються з дуже різних рас і мають, отже, занадто різні ідеї і почуття, вони стають жертвами чвар, яких не знають більш однорідні народи, наприклад, англійці. У цих останніх англосакс, нормандець, древній бретонець, врешті-решт злившись, утворили дуже однорідний тип, тому й спосіб їх дії однаковий. Завдяки цьому злиттю вони врешті-решт міцно набули таких трьох головних основ народної душі: загальних почуттів, спільних інтересів, спільних вірувань. Коли якась нація досягла цього об’єднання, то встановлюється інстинктивна згода всіх її членів з усіх значних питань і серйозні розбіжності не можуть виникати більше в її надрах.

Ця спільність почуттів, ідей, вірувань та інтересів, створена повільними спадковими накопиченнями, надає психічному складу народу велику схожість і велику міцність, забезпечуючи йому водночас величезну силу. Вона створила велич Риму в давнину, перевагу англійців в наші дні. З того часу, як ця спільність зникає, народи розпадаються. Роль Риму скінчилася, коли він перестав нею володіти.