Про сусідів справді можна страх як багато дізнатися, порившись у їхньому смітнику. Філософічний сміттяр за своїми знахідками часом навіть бачить життєву філософію власників, адже знає, що вони викидають, чи великі вони скнари, а чи, навпаки, марнотрати, й чим годують дітей. Чимало людей на світі вважає таких сміттярів носіями істини в останній інстанції. У смітник уважно глянь – істину про всіх дістань! Та тільки не дістанеш її так. Археологи часто натрапляють на вигрібні ями і з самих цих ям намагаються зробити висновки про ціле суспільство. Деякі автори йдуть схожою дорогою – реконструюють наш життєвий лад і дають йому оцінки за нашими смітниками. Але археологи значно далі просунуться, розкопуючи місто на зразок Помпеїв, ніж риючись у кількох вигрібних ямах. Оглядаючи ціле місто, вони ліпше розумітимуть, що діялося між його мешканцями – шляхтою й простолюдами. У робочому кабінеті, у бібліотеці, у дитячій кімнаті й у залі для танців більше універсальних істин, ніж на сміттєзвалищі. Піт і людність монастиря цінніші, ніж піт і людність борделю, бо монастир – це (бодай однобоке) відображення високих устремлінь роду людського, а бордель (принаймні за описами порнофілів і сутенерів) статичний і навіть якщо кудись рухається, то врізнобіч або донизу. Урешті, у дитині людськості більше, ніж у пухлині матки, а в ембріоні більше, ніж у фібромі.
Що я хочу цим усім сказати? У непристойних книжках не більше знань і корисних подробиць, ніж у пристойних. Лише Толстой міг побачити все, що побачив у «Війні й мирі», а от де Садову «Філософію будуару» зі всіма її інтимними сценами й філософією під силу написати кожному тямущому старшокласникові, який посварився з матір’ю.
У крайньому разі лайка стає стилем життя. Прикутий до ліжка порнограф, який вічно шукає радості оргазму, ніколи не побачить лісів, океанів і сонця. Зачинений у своїй смердючій комірчині скатолог длубається в кожнісінькій події, шукаючи вігно , аби конче довести, що все перетворюється саме на нього. Обидва вони невдахи – адже порнограф ніколи не знайде чарівної всеохопної піхви, якої шукає, а скатолог, по груди занурившись у накопичене лайно, так і не перетворить його на золото. Порнографові краще, йому-бо перепадуть хоч якісь минущі насолоди. Із вбиральні ж можна винести лиш одну нагороду – горщик не-золота. Викрикування лайок декому справді приносить полегшу, але це просто ще раз підтверджує, що в таких слів особлива психологічна сила.
Дитинна теорія про те, що від повторення лайок усе піде на лад, не підтверджується на п’яти- чи десятирічному проміжку. Це від самого початку шлях невдах. Той, хто за десять років вимовить «вігно» чи «ойб твою матір» 100 000 разів (це якихось тридцять разів на день), майже завжди (за моїми клінічними спостереженнями) виявить, що все стало не краще, а гірше, і кричатиме: «Я ж так старався! Чому завжди я?» І це ще один доказ, що старатися – не вихід, бо якби він кричав улюблені лайки хоч по триста разів на день, ліпше б не стало.
Невдаху тут робить невдахою не теорія, а практика. Переможець, випробовуючи таке припущення, узяв би два вихідних, пройшовся б до кінця списку – по п’ятдесят тисяч лайок щодня – і перевірив, чи досягне бажаного. Якщо ні – можна спробувати іншу теорію успіху, заощадивши десять років. Це і є різниця між переможцем і вічним невдахою. Для життя й для його підсумків важливо, невдаха ти чи ні, бо від цього залежить, чи довірятимуть тобі люди.
Багато хто погоджується, що неочікувана лайка переважно звучить нападливо й гідна осуду [12] Freud, S.: Wit and Its Relation to the Unconscious . In The Basic Writings of Sigmund Freud . Modern Library, New York, 1938, pp. 692–696.
, але у двох випадках вона може бути ефективною саме через свою непристойність – коли нею спокушають і коли з нею забавляються.
У спокушанні лайку можна використовувати для самореклами. Якщо її застосовують саме так, вона стає ницою – і так само ниці ті американські бойскаути (виховані, варто розуміти, на вуличному ідеалізмі сера Роберта Бейден-Пауела), які носять відзнаку Комерсанта. Це мистецтво брудного заробляння швидких грошей на красотах природи [13] Амаріліс розповідала про одного знайомого спокусника, який успішно користується лайкою. Тільки-но зустрівши жінку, яка його цікавить, він робить їй більш ніж звичну лайливо-непристойну пропозицію – і так завойовує прихильність одних, утрачаючи її серед багатьох інших і демонструючи (позитивно й негативно) неочікувану брудну силу грубощів.
.
Читать дальше