Ерік Берн - Секс у людському коханні. Ігри, в які грають у ліжку

Пристойно говорити про непристойність цілком можливо й, гадаю, бажано. Можна, скажімо, написати чотири найпоширеніших сексуальних непристойних слова задом наперед чи перемішавши літери – баїтися, рахтатися, хнір і дизап – водночас нікого не заплутавши й не образивши.

«Баїтися» – єдине слово, що вповні передає відчуття, захват, слизькість і аромат статевого акту. Хтивий «ї» додає йому реалістичності. Перелічені в попередній частині синоніми ретельно уникають захвату та пристрасті й дуже обережно задкують від запаху – одного з найпримітивніших і найпотужніших елементів сексу. «Баїтися» вбирає в себе все вищезгадане, як дитина, – бо спершу це слово теж було дитячим.

Дивно, але всі ті, хто вважають його англійський аналог англосаксонським, помиляються. До Англії воно прибуло із Шотландії у 1500-х роках [7] Stone, Leo: “On the Principal Obscene Word of the English Language.” International Journal of Psychoanalysis 35:30–56, 1954. – найпевніше, як нащадок давнього голландського чи німецького «ficken» – «бити». Його арабський відповідник «dok» означає «товкти в ступі». Згодом ми побачимо, що товкотнеча і пхання – найважливіші складники статевого акту. Ще один вагомий компонент – п’янке пристрасне гойдання жіночого тазу – арабські сексологи називають «hez». Саме через те, що слово «баїтися» містить у собі «dok» і «hez», там так багато пхання й гойдання.

Баїння – це те, чим двоє людей займаються разом, а рахтання односпрямоване. Якось дуже мудра дівчина на ім’я Амаріліс сказала мені, що любить баїтись, але не хоче собі хлопця, який просто зробить їй рахт і потім пишатиметься. Почкання – це теж колективний процес [8] EВ: Почкання – явище вже часів протизаплідних таблеток. Нікому не здається, що його використали, усі роблять це за взаємною згодою, разом, не «комусь», а «з кимось». Це «мокрий» еквівалент слова «кохатися», який вимовляють із гордістю й радістю. .

Обговорювати слова «хнір» , « дизап» та їхні численні синоніми нема потреби – це просто непристойності, які не ведуть до суті справи. Слово «пеніс» у більшості асоціюється з чимось тонким і не надто солідним, а якщо в домі є малі хлопці – із чимось милим. Ним описують орган у розслабленому стані. Для шляхетнішого стану ерекції, гадаю, влучнішим буде слово «фалос», хоча воно трохи штучне й зовсім не соковите. Жіночий статевий орган називають «піхвою». У цього слова є тепло (а може, і решта ознак) слова «дизап». Найбільше труднощів із зовнішніми статевими органами, на позначення яких у анатомів є слово «вульва». Для повсякденного вжитку в ньому забагато медичності, але нічого чемнішого досі не вигадали, тому обійдемося звичним «геніталії».

У «Тезаурусі» Роже, численних словниках сленгу [9] Напр. Partridge, E.: A Dictionary of the Underworld . Bonanza Books, New York, 1961. й кримінальних кодексах різних країн можна знайти чимало інших слів, але для щоденних потреб вистачить і вищезгаданого списку.

Настав час пояснити, чому я так хочу уникнути вульгариз-мів. Саме по собі слово «вульгарний» означає «відразливий». Непристойність буває двох типів: порнографія та скатологія. Порнографія – це писання про блудниць, і цим словом позначають слова зі спалень, а скатологія, відповідно, – це непристойності із вбиралень.

Дехто вважає непристойною й порнографію, і скатологію, а комусь непристойним видається лише щось одне. Усі тонкощі створюють враження, буцімто непристойність – щось штучно регульоване, та це не зовсім так. У неї значно міцніше психологічне підґрунтя.

Будь-яке варте промовляння слово викликає у свідомості мовця та слухача певний образ. Ці образи не завжди чіткі, але, доклавши певних зусиль, їх таки можна вивудити з глибин. Образи більшості слів бляклі, розмиті й нестійкі – якщо йдеться про щось маловідоме, картинка зливається з незнаним тлом. Тому під час розмови на них майже ніколи не зважають. Такі образи називають дорослими, або ж тіньовими. Образи інших слів яскраві й потужні – вони походять із дитинства, і тому їх називають дитячими, або ж первісними [10] Berne, E.: “Primal Images and Primal Judgments.” Psychiatric Quarterly 29:634–658, 1955. . Через свою детальність і яскравість первісні образи викликають емоційні реакції. Деякі з дитячих образів неймовірно красиві, ніби галюцинації, побачені після куріння марихуани чи вживання ЛСД. Деякі, навпаки, відразливі – і саме вони нас цікавлять, бо допомагають дати психологічне визначення непристойності. Слово стає непристойним, коли його супровідний образ первісний і відразливий. Так відбувається, бо яскравими та бридкими такі образи разом з їхньою реальністю стають саме в дитинстві – як смердючі екскременти, що супроводжують привчання до горщика, – і лишаються такими в дорослому віці [11] Пор. Ferenczi, S.: “On Obscene Words.” In Sex in Psychoanalysis . Richard G. Badger, Boston, 1916. . Це визначення непристойності ґрунтується не на штучних правилах, вигаданих ницими супостатами, які прагнуть позбавити людей свободи висловлювань, а на структурі людської нервової системи й основах її психології.