Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя

Щоб жити в достатку, не обов’язково виграти гроші в лотерею, знайти багатого чоловіка чи грошовиту дружину або отримати підвищення. Для цього вам потрібно поміняти своє мислення і погляди на життя. Річ у тому, що дуже часто те, чого ми хочемо, нам зовсім не потрібне, а іноді це навіть не те, чого ми хочемо насправді. Слід лише зробити правильний вибір, за який ви потім самі собі подякуєте.

Доки я не вийшла заміж, то сміялася з пари, яка перед шлюбом склала угоду на шістнадцять сторінок, у якій було детально описано всі дрібниці, аж до таких пунктів, як: «Забороняється їздити з напівпустим бензобаком», «Не можна кидати шкарпетки на підлогу». Аж шістнадцять сторінок? Та коли я сама вийшла заміж, ця угода вже не видавалася мені такою смішною. Ми з чоловіком купили будинок, і тільки-но поставили свої підписи на документах, як уже почали сперечатися через найдрібніші деталі.

Я завжди вважала Брюса дипломатом. Ми одружились у зрілому віці — мені було вже сорок. Коли ми тільки почали зустрічатися, він якось сказав, що є два типи жінок: ті, які фарбують нігті, і ті, які не фарбують. Ховаючи руки, я поцікавилася, які з них йому до вподоби. «І ті, й ті», — була його відповідь, бо він не пригадував, чи я коли-небудь фарбувала нігті. Таке його вміння говорити правильні речі навіть тоді, коли він не впевнений, що слід сказати, завжди справляло на мене враження.

Ще на початку наших стосунків ми якось «перечепилися» через неприємну ситуацію в кав’ярні, і я побачила, яким мій обранець є насправді. Разом з його другом ми сиділи за столиком надворі, коли поблизу пройшла вродлива жінка з великими грудьми, та ще й без ліфчика. Друг штурхнув Брюса ліктем, і вони обидва провели її поглядом, по-дурнуватому підсміюючись. Я розізлилася. Коли ми вже сиділи в машині я сказала Брюсу, що він дуже негарно повівся і зі мною, і з тією жінкою. Я очікувала, що він закотить очі і скаже, що я занадто вразлива, та й взагалі, тут немає про що говорити. Я вже приготувалася була до сварки і навіть підшукала аргументи; натомість він вислухав мене, а тоді, взявши за руку, подивився в очі, вибачився і сказав: «Твоя правда. Я поводився як підліток. Більше таке не повториться». Я не вірила власним вухам. Така відповідь стала повною несподіванкою. Я думала, що ми будемо сперечатися, хотіла довести свою правоту, перемогти в цій суперечці. А він просто поступився.

Брюс — один із тих небагатьох людей, які вміють гідно, з високо піднятою головою визнавати, що не мають рації. Він не намагається перемагати в усіх суперечках і першим визнає свою помилку. Коли він бачить, що суперечка заходить у глухий кут, то, ніби лауреат Нобелівської премії миру, спокійно підсумовує: «Ти не можеш переконати мене, а я не можу переконати тебе. Нехай кожен залишиться при своєму, і поважаймо чужу думку».

Що ще можна до цього додати?

Я ніколи такого не чула, доки не зустріла Брюса. Спочатку мене дратувало, коли він ставав «миротворцем» і казав ці слова. Бо для мене в суперечці завжди були дві протилежні сторони, одна з яких має перемогти. І саме я неодмінно мала бути переможцем. Не могло бути й мови про нічию. А тут «поважати чужу думку»… Тобто немає правильної і хибної точок зору?

Це нелегко, особливо в сім’ї. Як тільки ми дізналися, що будинок наш, одразу ж почали планувати, як його обставити. Раптом у мене виникло відчуття, що ми збираємося жити в різних будинках. Я думала, ми продамо більшість старих меблів на гаражному розпродажі і купимо все нове. А Брюс нізащо не хотів позбуватися жодного обшарпаного крісла, дивана чи лампи, які він зберігав ще зі своїх студентських років.

Він думав, що мій кабінет буде в кімнаті з балконом на другому поверсі, а я хотіла кімнату з вмонтованими книжковими полицями. Брюс мав намір перетворити кухонний куток на комп’ютерний стіл, а я хотіла, щоб це було затишне місце, де я щоранку читатиму газету. Він хотів купити невеличкі пральну й сушильну машини і поставити їх на кухні, а я навіть думати не могла про те, щоб запах прального порошку змішувався з ароматом спагеті. Він визирнув на бічний ґанок і відразу ж уявив терасу з великими вікнами, а я бачила там гойдалку і клумби.

Але я спробувала стати дипломатом і перед тим, як купляти меблі, запропонувала подумати, як ми будемо використовувати кожну кімнату. Так, подивимося — кухня і їжа чи кухня і порошок для прання? Як буде логічніше? Кухонний куток і комп’ютер у моїй уяві також не поєднувалися. Брюс хотів, щоб у їдальні розмістилася його бібліотека, і коли він розпакував усі коробки, кімната стала схожою на книгарню. До того ж, він хотів прибити у ванній полички для радіо й телевізора (Брюс полюбляє дивитися CNN, коли голиться, хоч він і носить бороду). А ще йому заманулося прилаштувати поличку для книжок і газет прямісінько над унітазом. Книжки в туалеті? Як довго він збирався там сидіти?