Уперед!
Наша команда взялася до справи — ми надавали допомогу «жертвам» на підлозі спортзалу. Ми швидко проаналізували ситуацію й визначили, що вимагає термінового втручання. По-перше, треба було зупинити кровотечу в обох жертв, затиснувши рани. Заглушити двигун, попередити всіх присутніх, щоб не курили, зателефонувати до поліції та викликати пожежну охорону. Перевірити, чи немає інших ушкоджень. Подивитися, чи немає спеціальних зауважень у медичних страховках. Ужити протишокових заходів. Припустити наявність в обох жертв травм голови, шиї та спини, знерухомити їх для транспортування. Накласти шини на кисті рук постраждалого № 2.
Тоді, 1977 року, ми таки здобули перемогу в змаганнях із надання першої допомоги. У той час я була оператором медичного обладнання у волонтерській службі «швидкої допомоги» Кентського державного університету, і ми змагалися з бригадами всього штату. Також я працювала в похоронному бюро, яке надавало послуги «швидкої допомоги» в моєму рідному місті. Тоді цим займалася ритуальна служба, а не пожежний департамент.
Окрім уміння рятувати життя, надаючи невідкладну допомогу, тренінг для отримання сертифіката працівника «швидкої допомоги» на все життя навчив мене розставляти життєві пріоритети. Інструктори робили все, щоб ми назавжди запам’ятали одне слово: triage — черговість, сортування.
Установлення черговості — це спосіб, за допомогою якого визначають пріоритет надання допомоги пацієнтам залежно від того, наскільки критичним є їхній стан. Подбати про всіх одночасно неможливо, тому потрібно обрати, у якому порядку слід надавати допомогу. Слово triage походить від французького trier, яке у свою чергу означає «сортувати» або «обирати». Під час Першої світової війни французькі лікарі розробили систему, за допомогою якої надавали допомогу пораненим у певній послідовності.
Коли прибуваєш на місце аварії, то передусім починаєш займатися не тією людиною, яка найголосніше кричить, у якої найінтенсивніша кровотеча чи яка найбільше скаржиться. Треба якомога швидше оцінити ситуацію і почати надавати допомогу постраждалому, який перебуває в найбільш критичному стані. Чи є в нього серцебиття? Чи він дихає? Серце і дихальні шляхи пов’язані з внутрішніми переломами та кровотечею. Цю концепцію можна застосовувати і в родині, коли твого часу й уваги одночасно потребують усі.
Ми вчили основи надання першої допомоги: дихальні шляхи, дихання, циркуляція. Спочатку — травми, що є загрозою для життя, потім — травми, що загрожують кінцівкам, а вже потім — усе інше. Ми тренувалися надавати допомогу в умовах масових катастроф, коли потрібно швидко визначити, кого ти можеш урятувати, а кого ні, хто потребує невідкладної допомоги й транспортування, а хто може зачекати.
Спочатку ти розгублений. З чого почати? Визначаєш людей між життям і смертю — тих, кого може врятувати невідкладна медична допомога і транспортування. Намагаєшся не відволікатися на грандіозність і драматичність ситуації. Визначаєш категорію для кожної жертви.
Найвищий пріоритет отримують жертви, які потребують термінової допомоги для порятунку життя або кінцівки. Їм необхідна серцево-легенева реанімація або хірургічна операція, а тому їх необхідно транспортувати в першу чергу. Тут ідеться про їхнє життя, а тому їх слід швидко стабілізувати й відвезти до лікарні.
Жертви високого пріоритету стабільніші, але за ними треба пильно стежити: необхідно надати їм медичну допомогу протягом кількох годин, бо в іншому разі вони можуть потрапити до категорії найвищого пріоритету.
Інші постраждалі також потребують медичної допомоги, але в разі необхідності можуть дочекатися лікаря, і їм не обов’язково потрібна невідкладна допомога.
Концепцію черговості можна застосовувати й для інших видів діяльності. В одному класі я бачила, як учителька застосувала її, щоб відновити контроль над учнями. «Я хочу бачити ваші руки тільки в тому випадку, якщо почнеться кровотеча або пожежа. Інше може зачекати», — сказала вона. Піднялася рука. «У тебе кровотеча чи пожежа?» — запитала вчителька. Рука опустилася.
Я ж застосовую цю концепцію, щоб підтримувати баланс у своєму житті. Роблю паузу, щоб оцінити будь-яку ситуацію, і, з огляду на те, які ресурси наявні всередині й довкола мене, вирішую, що можу зробити, а що ні. Усе це буває досить мінливим — залежно від того, який у мене день, спокійна я чи перебуваю в суцільному хаосі.
Читать дальше