Келли Макгонигал - Сила волі

Дієти — досить давня американська розвага, проте як спосіб схуднення вони геть не ефективні. Огляд досліджень з обмеження в їжі та калоріях, здійснений у 2007 році, свідчить, що дані про втрату ваги чи користь для здоров’я майже відсутні, зате фактів про шкідливість дієт для здоров’я дедалі більшає. Більшість людей, що дотримуються дієти, не лише повертається до попередньої ваги, а й гладшає ще дужче. Правду кажучи, дієта — це кращий спосіб набрати вагу, аніж її втратити[242]. Люди, які сидять на дієтах, із часом гладшають більше за тих, хто починає з такою самою вагою, але не вдається до дієт.

Результати кількох довготривалих досліджень продемонстрували, що так званий «ефект йо-йо» (то зростання, то зниження ваги) надмірно підвищує артеріальний тиск та рівень холестерину, ослаблює імунну систему і збільшує ризик серцевого нападу, інсульту, діабету і смертності з різних причин (а якщо ви пам’ятаєте, дієти також підвищують шанси подружньої зради, хоча про ці побічні ефекти вам ніхто не розкаже)[243].

Багато дослідників, зокрема й Ерскін, дійшло висновку, що діє­ти неефективні саме через те, що люди вважають найбільш ефективним, — відмову від жирних продуктів. Згадаймо, що проблеми людства почалися вже після першого забороненого фрукта, до того ж сучасна наука підтверджує: обмеження в якомусь продукті автоматично підвищує бажання його з’їсти.

Наприклад, у жінок, яких просили втриматися від шоколаду впродовж тижня, так зростав до нього апетит, що потім, у рамках смакового тесту, вони з’їдали його вдвічі більше за учасниць, які себе не обме­жу­вали, та ще й доповнювали шоколадним морозивом, печивом і тістечком.

Це трапляється не тому, що мозок і тіло раптом усвідомлюють, що не можуть функціонувати без амінокислот та мікроелементів, які містяться в шоколадному печиві й морозиві. Якби ця система справді була такою, мільйони людей не могли б втриматися від свіжих фруктів та овочів. Ні, рикошет — це радше психологічне явище, аніж фізіологічне. Що більше ви намагаєтеся обмежити себе в якихось продуктах, то більше ваш мозок про них думатиме[244].

Ерскін наголошує, що чимало людей, які сидять на дієтах, обманює себе, вважаючи метод пригнічення думок ефективним (­принаймні спочатку), бо їм вдається позбутися думок про їжу. Не лише дієтики можуть переконати себе, що придушення думок ефективне, — всі ми підвладні цій ілюзії. Нам до снаги тимчасово викинути думку з голови, тож ми переконуємося, що стратегія ефективна та надійна. А далі на нас чекає невдача — ми більше не здатні контролювати думок та вчинків і тому вирішуємо, що це ми доклали недостатньо зусиль, а не що сама стратегія була неефективною. Це змушує нас помножувати зусилля, наражаючи себе на ще потужніший рикошет.

Під мікроскопом: від чого ви просто не можете відмовитися?

Наукою доведено: якщо з раціону викреслити якийсь продукт, бажання його з’їсти автоматично зростає. Чи траплялося з вами таке? Чи намагалися ви колись схуднути, заборонивши собі якусь групу продуктів чи улюблений снек? Якщо так, то як довго це тривало і чим закінчилося? Чи обмежуєте ви себе зараз у якомусь продукті? Якщо так, як така заборона вплинула на бажання його з’їсти? Якщо ви не на дієті, чи є продукти, які ви собі не дозволяєте? Це придушило ваше бажання або ж навпаки підсилило?

Що ж нам робити зі своїми думками та бажаннями, як не постійно їх придушувати? А може, варто просто їх прийняти? Такий висновок дослідження, в рамках якого ста студентам видали прозорі коробки з шоколадними цукерками, які вони мали постійно носити з собою впродовж сорока восьми годин. У студентів було завдання не з’їсти жодної цукерки з цієї коробки чи будь-якого іншого шоколаду. Щоб переконатися, що студенти не шахраюватимуть, дослідники позначили кожну цукерку — тож якби учасник спробував підмінити з’їдену, це точно помітили б. Експериментатори не залишили студентів беззахисними: вони дали їм поради, як впоратися зі спокусою. Одним порекомендували перемикати увагу щоразу, коли виникатиме бажання з’їсти цукерку. Іншим порадили посперечатися з нав’язливими думками. Наприклад, коли на думку спадало: «Ця цукерочка така апетитна. Я з’їм лише одненьку!», потрібно було сказати собі: «Тобі не можна їсти шоколаду, ти цього не потребуєш». Іншими словами, вони мали чинити саме так, як і більшість із нас, коли ми прагнемо контролювати апетит[245].