Келли Макгонигал - Сила волі

Валері боялася, що, якщо не позбуватиметься цих відчуттів після кожного візиту до матері, то просто втратить здоровий глузд. Якщо вона пропустить крізь себе ці емоції, то не зможе з них виплутатись. Але вони все одно її переповнювали. Тому після кожного побачення з мамою, сидячи на лавочці біля лікарні, Валері почала практикувати техніки дихання та уявляти, що думки — це хмари. Вона дозволила собі відчути всю тяжкість провини та концентрацію злості. Після цього вона уявляла, що її подих — це вітер, який роздмухує темні хмари. Відчуття ставали не такими болісними і нестерпними. Коли злість та почуття провини розсіювалися, приходив сум — і він не розчинявся в диханні. Та, дозволивши собі відчути тугу, Валері усвідомила, що не хоче гнати її від себе і знайшла для неї місце у своєму серці.

З часом ритуал на паркувальному майданчику втратив свою привабливість — на зміну йому прийшла готовність пропускати крізь себе всі відчуття, що Валері переживала за день. На побаченнях із матір’ю вона перестала забороняти собі злитися на жінку й дала волю своєму розпачу. Ситуації це не змінило, проте стрес знімало. Коли Валері не намагалася заблокувати своїх почуттів, їй краще вдавалося дбати про матір і про себе.

Спроби уникнути небажаних відчуттів — чи то страху, чи то самотності — часто призводять до саморуйнівних вчинків. Подумайте, чи є емоції, яких ви намагаєтесь уникати. Що буде, якщо ви дозволите собі відчути їх, використавши дихальну методику та уявивши хмари?

Джеймз Ерскін, психолог з Університету Сент-Джордж у Лондоні, зацікавився експериментом Веґнера з білими ведмедями. Але, на думку Ерскіна, пригнічення думок не лише робить їх більш нав’язливими, а й змушує нас робити те, чого ми намагаємося уникнути. Тривалий час він зачудовувався, що люди часто чинять наперекір своїм бажанням (він теж не виняток, хоча мені так і не вдалося витягти з нього жодних подробиць). Його улюблений письменник — Достоєвський, персонажі якого постійно присягаються не робити чогось, а за мить уже порушують свою обіцянку. Звичайно ж, герої Достоєвського частіше відчувають жагу когось убити, аніж бажання з’їсти десерт. Однак Ерскін припускає, що процес іронічного рикошету лежить в основі всіх саморуйнівних вчинків — від порушення дієти до куріння, пияцтва, азартних ігор та сексу (із тим, з ким краще не обмінюватися ДНК).

Ерскін уперше продемонстрував, яким небезпечним для самоконтролю може бути пригнічення думок, на прикладі найулюбленіших у всьому світі ласощів — шоколаду. Щоб ви змогли оцінити масштаби залежності від шоколаду, наведу такий факт: розпочати дослідження відмінностей між людьми, які люблять шоколад, та тими, хто його не любить, вчені змогли тільки за рік — рівно стільки часу їм знадобилося для того, щоб знайти всього-на-всього одинадцятьох осіб, яким не до вподоби ці солодощі[239]. Ерскін запросив жінок до дослідницького центру, щоб продегустувати два схожі види шоколадних цукерок. [36] Любителям шоколаду, мабуть, буде цікаво дізнатися, що Ерскін у своєму дослідженні використовує цукерки «Mальтизерз» — кульки, вкриті молочним шоколадом; «Кедберіз Шотс» — драже з молочного шоколаду, вкриті хрусткою цукровою скоринкою, та «Гелексі Мінстрелз» — аналогічні шоколадні ласощі, що позиціонуються на ринку під слоганом «витончена легковажність». Перш ніж почастувати їх шоколадом, дослідник просив їх поміркувати вголос упродовж п’яти хвилин. Одних жінок просили висловлюватись про шоколад, інших навпаки — притлумлювати думки про шоколад (третині жінок не давали спеціальних інструкцій; це контрольна група)[240].

Спершу пригнічення думок нібито працювало. Жінки, які намагалися не думати про шоколад, повідомили, що справді менше про нього думали: у межах одного експерименту в середньому виникало дев’ять думок порівняно з п’ятдесятьма двома в жінок, які мали вголос розмірковувати про шоколад. Але не варто так швидко радіти. Справжнім показником успішності був смаковий тест[241].

Дослідник роздав кожній учасниці по дві вазочки, в кожній з яких було по двадцять цукерок в індивідуальній обгортці. Жінку залишали одну — дозволялося з’їсти стільки шоколаду, скільки їй було потрібно для того, щоб відповісти на запитання. У кожному дослідженні результат був однаковий: учасниці з’їдали вдвічі більше, коли намагалися не думати про шоколад перед тестом. Після цього стало зрозуміло: люди, які схильні використовувати метод пригнічення думок як захисну стратегію проти спокуси, найбільш уразливі до його небажаних наслідків. Опитування, проведене в 2010 році, показало, що люди, які сидять на дієті, набагато частіше за інших намагаються позбутися думок про їжу. А ті (згадайте тест Веґнера з білими ведмедями), хто намагається позбутися думок про їжу, найгірше від усіх контролюють себе. У цих людей виникають нестримні бажання щось з’їсти, і вони об’їдаються частіше за тих, хто не намагається контролювати своїх думок.