Питер Сингер - Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж

Такі самі зміни можуть також впливати на взаємодію між країнами – а в ширшому розумінні й на всю світову систему. Вітаючи революцію соціальних мереж, дипломати та глави держав відмовляються від тихохідної, звичної системи, що керувала міжнародними зв’язками протягом століть. Кількасекундними твітами президент Трамп погрожує країнам ядерною війною, звільняє членів уряду та оприлюднює сміливі політичні заяви, що оминають десятки шарів американської бюрократії, іноді йдучи врозріз з усталеною політикою його ж адміністрації. З кожним твітом Трампа американські дипломати та посольства не ймуть віри, чи слід сприймати ці повідомлення серйозно. Тим часом офіційні урядові акаунти в соцмережах – від російських і українських до ізраїльських та палестинських – починають сперечатися, чия саме мета точніше віддзеркалена. Дипломатія стала менш приватною та політикоорієнтованою і більш публічною та відкритою. Однак це не лише розважає. Як і в ситуації з бандами, кожен випад та шпилька адресовані особисто й відкриті для всього світу. Вони отруюють відносини та ускладнюють для лідерів пошук точок дотику.

Проблеми виникають не лише в дипломатів. Уперше у прямий і часто ледь помітний контакт вступають цілі народи . Індуси та пакистанці сформували дуельні « Facebook -ополчення», щоб підбурювати насильство та живити національну гордість. В умовах зростання напруження між ядерними державами віртуальні голоси лунають гучніше, вимагаючи насильства й весь час тиснучи на лідерів заради дій. Так само китайські інтернет-користувачі виробили звичку запускати онлайн-«експедиції» проти будь-яких сусідів, що нібито недостатньо благоговіють перед величчю Китаю. Прикметно, що ці люди об’єднуються й проти будь-якої «слабкості» власного уряду, постійно підштовхуючи лідерів застосувати збройні сили. Стежачи за потенційною американо-китайською морською конфронтацією через суперечливу ситуацію щодо островів Сенкаку, ми зрозуміли: замало знати, які дії планують китайські адмірали, – потрібно також пильнувати за думками 600 млн китайських користувачів соцмереж. У разі негативного розв’язку кризи гнівна реакція могла перетворитися на потужну політичну силу, що впливала б на дії лідерів. Навіть в авторитарних державах війна ще ніколи не була такою демократичною.

Крізь усі згадані особливості онлайн-конфліктів червоною ниткою проходить іще одна тривожна тема, яку годі оминути. Іноді єдина «реальність» інтернет-баталій – їхні жахливі наслідки.

Навіть тоді, коли ми спостерігали за шаленством Ісламської Держави в Іраку, у Сполучених Штатах розгортався інший конфлікт. Його бачили всі, але мало хто усвідомлював масштаби. Агенти Російської Федерації організовували запаморочливу онлайн-кампанію. Упродовж президентських виборів у США 2016 року тисячі живих тролів, за підтримки десятків тисяч автоматизованих акаунтів, проникли в кожну шпарину американського політичного діалогу. Ці акаунти скеровували русло обговорення, сіяли сумніви та підтасовували правду, увівши в дію інформаційну атаку з найбільшими політичними наслідками в історії. І ця операція триває до сьогодні.

Війна іншими мемами

Карл фон Клаузевіц народився за кількасот років до появи Інтернету, але він, імовірно, зрозумів би майже весь його потенціал для провокування сучасних конфліктів.

Клаузевіц зростав у добу європейського Просвітництва. Дванадцятирічним його записали до армії прусського кайзера. Поки Наполеон занурював Європу в десятиліття конфліктів та давав волю новій ері націоналізму, Клаузевіц присвятив решту життя вивченню війни. Упродовж десятиліть він писав одне есе за одним, обмінюючись листами з провідними мислителями того часу та, врешті-решт, обійнявши посаду очільника Прусської військової академії. Клаузевіц писав складно і часто суперечливо. Проте після його смерті в 1831 році дружина Марія відредагувала доробок чоловіка й перетворила його на десятитомний трактат під скромною назвою «Про війну».

Відтоді теорії Клаузевіца (та його дружини) щодо ведення війни стали обов’язковим чтивом для військових по всьому світу і сформували планування всіх війн, що тривали протягом останніх двох століть. Поняття на кшталт «туман війни» (тобто притаманна для конфліктів плутанина), «тертя» (процес, за якого плани ніколи передбачувано не втілюються перед лицем вдумливого ворога) походять із монументальної праці Клаузевіца.