Дзеркальні нейрони допомагають зрозуміти причини багатьох випадків саморуйнівної поведінки. Зазвичай ссавець не спричинятиме собі біль для того, щоб відчути полегшення після болю, – це не сприяє виживанню. Але коли людина спостерігає за тим, як інші поводяться в подібний спосіб, і отримує невелике полегшення, почати й собі робити те саме буває набагато легше. А коли починаєш щось робити, повторювати зазвичай буває простіше. Людина почувається погано. Але перемикання уваги, соціальна солідарність і, можливо, незначна кількість ендорфіну викликають приємні відчуття. Це закріплюється в очікуванні на те, що приємні відчуття повернуться.
Саморуйнування та прагнення безпеки
Мозок здатний вивчити, що печиво усуває стрес, коли з вами щось негаразд. Щоразу, коли ви з’їдаєте печиво, намагаючись відволіктися від важких відчуттів, формується нейронний зв’язок. Незабаром мозок починає чекати на те, що печиво принесе звільнення від небезпеки. Звичайно, ви не думаєте про це усвідомлено. Однак саме лише думка, що вам не вдасться з’їсти печиво, викликає у вас невиразну тривогу. Якщо з’їсти занадто багато печива, вам теж буде погано, але неприємні відчуття змусять прагнути до того, щоб їх позбутися, а це знову поверне вас до думок про печиво. У схожий спосіб мозок вчиться шукати полегшення в негативному мисленні. Відчуваючи загрозу, людина може почати критикувати систему, можливо, відзеркалюючи поведінку інших, які роблять те саме. Якщо ситуація повторюється з прогнозованою періодичністю, людина може запрограмувати себе на критику системи щоразу, коли почувається некомфортно. Оскільки електричні імпульси почнуть проходити по вже сформованих та закріплених нейронних шляхах, людині здаватиметься, ніби вона лише констатує те, що є очевидним. Ця звичка може призвести до саморуйнування, якщо вона заміщатиме дії, які є необхідними для задоволення потреб або уникнення небезпеки. Синтез кортизолу в цьому випадку тільки збільшується, а прагнення його припинити зажадає ще більше негативного мислення.
Апокаліпсис перед вами
Мозок ссавця фокусується на небезпеках, що їх він має змогу побачити, почути й відчути, а розвинена кора головного мозку людини здатна уявити абстрактні, нематеріальні загрози. Тому людина усвідомлює свою смертність. Вона бореться за виживання з повним розумінням того, що колись виявиться переможеною в цій сутичці. Людині не потрібно бачити лева, щоб розуміти, що колись прийде її остання година. Людина не знає, що саме стане причиною її смерті, а тому вона мотивована передбачати будь-яку потенційну небезпеку. Кожен із нас має знайти спосіб керувати власним рівнем кортизолу і примиритися з думкою про смерть. Вірити в життя після смерті – один із таких способів. Перемикання уваги – інший. Дехто каже: «Куріння вб’є, але потім, а серцевий напад, якщо я не закурю, у мене трапиться тут і зараз».
Цинізм – популярна реакція на цю екзистенційну дилему. Концентрація на ідеї, що весь світ приречений, допомагає перемикнути увагу з факту приреченості вашого земного тіла. На перший погляд здається, що це тільки посилює біль. Але коли людина вірить, що з припиненням її існування Земля перестане обертатися, у неї настає полегшення від того, що вона нічого не пропустить. Люди не приходять до усвідомленого висновку, що світ загине, коли вони помруть. Але вони шукають зовнішні докази, що підтверджують їхнє внутрішнє відчуття загрози. Якщо мозок шукає ознаки катастрофи, яка насувається, він буде вважати, що світ на межі, і для нього це виявиться очевидною істиною.
Є й інші способи боротьби зі страхом смерті. Один із них – створити щось, що переживе свого творця: дитину, компанію, пам’ятник, безсмертну душу, твір мистецтва. Коли людина сконцентрована на створенні чогось довгострокового, її внутрішній ссавець заспокоюється, оскільки сприймає це заняття як таке, що є забезпеченням виживання.
На жаль, у цій стратегії також є недоліки. Найменша загроза дитині, компанії, пам’ятникові, безсмертній душі чи твору мистецтва сприймається як загроза виживанню. Якщо дитина провалила один шкільний тест або прибуток компанії впав на 1 %, нас охоплюють почуття занепокоєння і терміновості. Людині невідкладно хочеться щось зробити, але її можливості обмежені, тож вона знову вдається до стратегій, що зарекомендували себе в минулому, – прагне з’їсти шматочок піци, пропустити келих або подумати, що світ котиться під три чорти.
Читать дальше