Лоретта Бройнинг - Керуй гормонами щастя

Дещо про мозок людини…

Люди не приходять до усвідомленого висновку, що світ загине, коли вони помруть. Але вони шукають зовнішні докази, що підтверджують їхнє внутрішнє відчуття загрози. Якщо мозок шукає ознаки катастрофи, яка насувається, він буде вважати, що світ на межі, і для нього це виявиться очевидною істиною.

Наш мозок може тероризувати себе власними абстракціями, водночас для людини здатність мислити абстрактними категоріями є вкрай необхідною. Це надає їй можливість прогнозувати проблеми ще до їхнього виникнення. Людина вирощує їжу до того, як відчуває голод, і захищає дітей до того, як хижаки спробують їх з’їсти. Однак тільки-но одна проблема вирішена, людина має братися за вирішення наступної – успіх необов’язково звільняє людину від відчуття загрози. Наша внутрішня вразливість продовжує вимагати уваги. Кора головного мозку в комплексі з лімбічною системою не дає людині можливості почуватися в безпеці, тому нас так приваблюють різні зовнішні способи позбавлення від почуття загрози.

Коли ви кажете собі, що світ приречений, то вважаєте: ця інформація – результат вищої логіки. Ви чули, як дуже розумні люди висловлювали подібну думку, а тому з вашого боку це теж дуже здорова думка. Ви не думаєте, що це ефект негативного мислення, засіб почуватися трохи краще і що ця техніка успадкована вами від стародавніх пращурів. На щастя, людина успадкувала не тільки гормон стресу, а й гормони щастя. Дофамін, окситоцин та серотонін допомагають людині почуватися краще, і це нівелює дію кортизолу. Негативне мислення, хай як це дивно, здатне стимулювати синтез гормонів щастя. У наступних розділах ви дізнаєтеся, як саме це відбувається.

Усе, що позбавляє відчуття загрози, з точки зору мозку ссавця здається позитивним. Якщо негативне мислення допомагає позбутися почуття загрози, мозок ссавця знову прагне використовувати цей спосіб і чекає на те, що це допоможе.

Людина успадкувала мозок, що є сконцентрованим на загрозах, оскільки це забезпечує виживання.

Гормон стресу попереджає про наближення загрози, щоб людина могла діяти і уникати небезпеки.

Кортизол викликає неприємні відчуття, щоб стимулювати дії, які допомагають звільнитися від цих відчуттів.

Позбавлення загрози створює приємні відчуття, що програмує мозок на повторення такої поведінки, яка перед тим привела до звільнення від загрози.

Не завжди можна усунути джерело небезпеки, тому існує велика спокуса повторювати поведінку, що сприяла позбавленню від загрози в минулому.

Звільнитися від небезпеки допомагають стратегії «битися», «утекти», «завмерти», «підкоритися соціальному домінуванню». Кожна з них може застосовуватися в комплексі з негативним мисленням.

Стратегія «битися» – прагнення йти назустріч загрозі та боротися з нею попри природний імпульс триматися від небезпеки подалі. Негативне мислення дозволяє «битися» абстрактно, уникаючи в такий спосіб травм і болю.

Стратегія «втекти» може бути доповнена перемиканням уваги, коли загрозу, що від неї людина біжить, вона сама й вигадала. Загальне негативне мислення допомагає відволіктися від конкретних небезпек.

Іноді врятуватися від хижака в дикій природі допомагає здатність «завмерти». Негативне мислення – це один зі способів «завмерти» у відповідь на безпосередню загрозу.

«Підпорядкування соціальному домінуванню» – то стратегія ссавців, яка дозволяє їм уникнути шкоди, підкорившися сильнішому члену групи. Люди так само підкоряються соціальному домінуванню, коли це допомагає їм уникнути конфлікту, у якому вони можуть постраждати.

Дитина народжується безпорадною і беззахисною та має привертати до себе увагу, щоб її життєві потреби були задоволені. Це раннє відчуття загрози стає підґрунтям її ментальної моделі стосунків із навколишнім світом.

Активне формування нейронних зв’язків відбувається в ранньому дитинстві, а також під час пубертатного періоду, коли складності в соціумі можуть сприйматися як загроза виживанню.

Мієлінова оболонка вкриває нервові волокна і підвищує швидкість проходження електричних імпульсів. Пік мієлінізації припадає на вік до восьми років та на пубертатний період. Унаслідок цього ранній досвід формує нейронні шляхи, що на них згодом спирається мозок.

Людина усвідомлює факт своєї смертності, і це впливає на її сприйняття навколишньої дійсності.