Ричард Докинз: Егоїстичний ген

Як же міг статися такий збіг? І знову, як у випадку з «Олд Ленг Сайн», правдоподібне пояснення не доводиться довго шукати. Найвідоміша книга Р. А. Фішера називається «Генетична теорія природного добору». В світі еволюційних біологів ця назва стала настільки звичною, що нам уже складно почути два її перші слова, щоб автоматично не додати третє. Підозрюю, що ми з Вілсоном обидва, мабуть, так і зробили. Такий висновок влаштовує всіх причетних, оскільки ніхто не проти визнати, що на нього вплинув Фішер!

«Комп’ютери, в яких живуть меми, — це людський мозок». — Вочевидь, можна було передбачити, що створені людиною електронні комп’ютери теж рано чи пізно стануть носіями самореплікуючих частин інформації — мемів. Комп’ютери дедалі тісніше об’єднуються у складні й заплутані мережі обміну інформацією. Багато з них у буквальному сенсі з’єднуються між собою проводами для обміну електронною поштою. Інші діляться інформацією, коли їхні власники передають один одному гнучкі диски. Це просто ідеальні умови для процвітання та поширення самореплікуючих програм. Коли я писав перше видання цієї книги, то був достатньо наївним, аби припускати, що небажаний комп’ютерний мем може виникнути лише шляхом випадкової помилки при копіюванні правильної програми, та вважав це малоймовірним. На жаль, то був час невинності. Сьогодні користувачі комп’ютерів по всьому світі вже добре знайомі із загрозами епідемій різного роду «вірусів» та «хробаків», навмисно розповсюджуваних зловмисними програмістами. Як мені стало відомо, мій власний жорсткий диск протягом минулого року був заражений двома різними вірусами, і це є доволі типовим серед тих, хто користується комп’ютером постійно. Не називатиму конкретні віруси, аби не принести дрібного підлого задоволення їхнім дрібним підлим авторам. Я кажу «підлим», бо вважаю, що з морального боку їхня поведінка нічим не відрізняється від поведінки якогось техніка в мікробіологічній лабораторії, який навмисно заражує питну воду та викликає епідемію, щоби посміятися з людей, що захворіють. Я кажу «дрібним», бо ці люди дуже дрібно мислять. Не треба бути особливо розумним, аби створити комп’ютерний вірус. Зробити це може будь-який хоч трохи компетентний програміст, а таких програмістів у сучасному світі хоч греблю гати. Я й сам один із них. Я навіть не збираюсь пояснювати, як працюють комп’ютерні віруси. Це надто очевидно.

Складніше зрозуміти, як з ними боротися. На жаль, деякі дуже фахові програмісти змушені витрачати свій коштовний час на написання програм із виявлення вірусів, програм імунізації і т. д. (аналогія з медичною вакцинацією, до речі, дивовижно близька, аж до введення «ослабленого штаму» віруса). Небезпека в тому, що ця «гонитва озброєнь» лише набиратиме сили, коли кожному успіхові у протидії вірусам протиставлятимуться контруспіхи у створенні дедалі новіших вірусних програм. Досі більшість антивірусних програм писались альтруїстами та надавались людям у вигляді безкоштовної послуги. Але я передбачаю розвиток цілої нової професії — з поділом на прибуткові спеціалізації, як і будь-яка інша професія — таких собі «програмних лікарів» за викликом, з чорними сумками, повними діагностичних та лікувальних гнучких дисків. Я називаю їх «лікарями», але справжні лікарі вирішують природні проблеми, не створені навмисно людською злобою. Натомість, мої програмні лікарі, як і адвокати, вирішуватимуть проблеми, створені людиною, яких інакше ніколи не мало би існувати в природі. Оскільки творці вірусів мають для цього якісь мотиви, вони, вочевидь, відчувають певну схильність до анархії. Я звертаюся до них: Ви що, дійсно хочете вимостити дорогу новій професії капіталістів? Якщо ні, то припиніть гратися в дурні меми та знайдіть своїм скромним програмістським талантам краще застосування.

«Сліпа віра може виправдати будь-що». — Як і слід було очікувати, я отримав цілу зливу листів від жертв віри з протестами проти моєї критики. Віра настільки успішно промиває мізки на свою користь, особливо у дітей, що подолати її вплив доволі важко. Але що таке, зрештою, віра? Це певний психічний стан, що змушує людей вірити у щось — неважливо, у що, — за цілковитої відсутності доказів. Якби були вагомі докази, то віра була би зайвою, оскільки докази переконували б нас вірити у будь-якому разі. Ось чому часто повторюване твердження, що «сама еволюція є проблемою віри», є таким дурним. Люди вірять в еволюцію не тому, що вони просто хочуть у неї вірити, а через величезну кількість загальнодоступних доказів.