Ричард Докинз: Егоїстичний ген

Між тим, Алан Графен вказав мені на іншу, причому більш тривожну проблему щодо опису співвідношення статей перетинчастокрилих, наведеного в першому виданні цієї книги. Його думку я пояснив у «Розширеному фенотипі». Ось лише короткий витяг із неї:

Потенційному робітникові все одно немає різниці між турботою про рідних братів чи сестер та турботою про своє потомство при будь-якому можливому співвідношенні статей у популяції. Припустимо, наприклад, що співвідношення статей у популяції зміщене в бік самиць, навіть припустимо, що воно відповідає передбаченим Тріверсом та Хейром 3:1. Оскільки робоча особина ближче споріднена зі своєю сестрою, ніж братом або своїм потомством будь-якої статі, може здаватись, що, за умови такого зміщення співвідношення статей у бік самиць, вона «віддаватиме перевагу» турботі про рідних братів чи сестер, а не про потомство: адже чи не отримає вона при цьому переважно цінних сестер (плюс лише кількох відносно нікчемних братів)? Але ця думка не враховує доволі велику репродуктивну цінність самців у такій популяції внаслідок їхньої рідкісності. Робоча особина може не бути тісно спорідненою з кожним із її братів, але якщо самці є рідкісними у популяції в цілому, то кожен із цих братів, відповідно, має високу ймовірність стати предком майбутніх поколінь.

«Якщо якась популяція досягає ЕСС, що призводить її до вимирання, то вона вимирає, і з цим нічого не вдієш». — Видатний філософ, нині покійний Дж. Л. Маккі звернув увагу на цікавий наслідок того факту, що популяції моїх «шахраїв» та «злопам’ятних» можуть бути стабільними одночасно. «З цим нічого не вдієш», якщо вже популяція досягає ЕСС, що веде її до вимирання. Маккі ж висловлює додаткову думку, що одні види ЕСС більш імовірно приводять популяцію до вимирання, ніж інші. В цьому конкретному прикладі обидві стратегії «шахрай» та «злопам’ятний» є еволюційно стабільними: популяція може зупинитись на «шахраї» або на «злопам’ятному», досягши рівноваги. Ідея Маккі полягає в тому, що популяції, які зупиняються на «шахраї», в подальшому мають більшу ймовірність прийти до вимирання. Тому може існувати певного роду добір вищого рівня «між ЕСС» на користь взаємного альтруїзму. На цьому можна побудувати аргумент на користь певного роду групового добору, що, на відміну від більшості теорій групового добору, дійсно працюватиме. Я виклав такий аргумент у моїй статті «На захист егоїстичних генів».

«…я би поставив гроші на один фундаментальний принцип… все живе еволюціонує за рахунок диференційного виживання реплікуючих одиниць». — Сьогодні моя тодішня ставка на те, що все життя по всьому Всесвіті, мабуть, еволюціонувало дарвінівськими шляхами, більш повно розписана та обґрунтована у моїй статті «Універсальний дарвінізм», а також в останньому розділі книги «Сліпий годинникар». Там я чітко демонструю, що всі альтернативи дарвінізму, які були запропоновані за багато років, у принципі нездатні впоратися із поясненням організованої складності життя. Аргумент цей є загальним і не базується на конкретних фактах про життя, як ми його знаємо. Як такий, він був розкритикований вченими, достатньо прозаїчними, аби вважати, що єдиним методом відкриття в науці є скніти над гарячою пробіркою (або ж блукання у холодних брудних чоботах). Один критик поскаржився, що мій аргумент «філософський», немов це якесь страшне прокляття. Філософський чи ні, але факт у тому, що ані він, ані будь-хто інший не знайшов у моїх словах жодного слабкого місця. А це означає, що теоретичні аргументи, на кшталт моїх, не лише жодним чином не відірвані від реального світу, але й можуть виявитись потужнішими за аргументи, базовані на конкретних фактичних дослідженнях. Мої міркування, якщо вони правильні, говорять нам щось важливе про життя по всьому Всесвіті. Лабораторні та польові дослідження ж можуть розповісти нам лише про життя, зразок якого ми маємо в себе перед очима.

Мем.Схоже на те, що саме слово «мем» скоро стане непоганим мемом. Сьогодні воно використовується доволі широко, причому в 1988-му воно навіть увійшло до офіційного переліку слів для потенційного включення до майбутніх видань Оксфордського словника англійської мови. Це мене дещо напружує та змушує знову повторити, що мій внесок до людської культури є надзвичайно скромним і ледь помітним. Істинні мої амбіції — а вони загальновизнано великі — ведуть у зовсім іншому напрямку. Я хочу довести майже безмежну силу дещо неточно самореплікуючих одиниць, якої вони набувають одразу після свого виникнення в будь-якій точці Всесвіту. Це відбувається тому, що вони зазвичай стають основою дарвінівського добору, який, за наявності достатньої кількості поколінь, сукупно створює системи великої складності. Я переконаний, що за відповідних умов реплікатори автоматично об’єднуються разом для створення систем чи машин, які їх переносять та працюють на користь їхньої безперервної реплікації. Перші десять розділів «Егоїстичного гена» були зосереджені лише на одному різновиді реплікатора, гені. Розглядаючи ж меми в одинадцятому розділі, я намагався говорити про реплікатори загалом та показати, що гени є не єдиними представниками цього важливого класу. Чи дійсно людська культура має все необхідне для розвитку якоїсь форми дарвінізму, я точно не знаю. Але в будь-якому випадку це питання цікавить мене лише в другу чергу. 11-й розділ можна буде вважати успішним, якщо читач закриє цю книгу з відчуттям, що молекули ДНК є не єдиними одиницями, здатними сформувати основу для дарвінівської еволюції. Моєю метою було поставити ген на належне йому місце, а не ліпити якусь масштабну теорію людської культури.