Зиґмунд Фройд - Вступ до психоаналізу

Я не знаю, чи відомо вам, що мовні похибки можна спровокувати, викликати, так би мовити, через навіювання. Як приклад я розповім вам анекдот. Одного разу новачкові на театральній сцені доручили важливу роль: в «Орлеанській діві» він мав повідомити королю, що конетабль відіслав назад свого меча. [1] Тут, здається, помилка. Адже про зраду конетабля оголосив сам король (І дія, 2-га сцена) .

Один з головних героїв надумав позбиткуватися, тож на репетиції замість тексту кілька разів повторив переляканому початківцеві такі слова: «Комфортабль відіслав назад свого коня», [2] Слово Komfortabel у віденському жаргоні означає однокінну бричку. Німецькою мовою «меч» — Schwert, «кінь» — Pferd. — Перекл . і своєї мети таки досяг. На виставі бідолаха і справді дебютував із цим перекрученим рапортом, хоча його ще й як застерігали, — хіба, може, це сталося саме через ті застороги.

Усі ці дрібні особливості хибних дій теорія відвернення уваги не спроможна вичерпно пояснити. Це аж ніяк не означає, що сама вона хибна. Їй, певне, чогось бракує, якогось доповнення, з ним вона б стала цілком задовільною. Але до багатьох хибних дій, розглядаючи їх самі по собі, можна підступити ще й з іншого боку.

Оберімо ж найпридатніший для нашої мети різновид хибних дій — мовні похибки. З не меншим успіхом можна брати й похибки письмові та читальні. І тепер нам слід нагадати собі, що досі ми запитували тільки про те, чому й за яких умов людина перекручує слова, і саме на це запитання дістали відповідь. Але ж можна спрямувати свою цікавість по-іншому і спробувати дізнатися, чому людина перекручує слова саме так, а не інакше, причому слід зважати й на те, до чого призводить мовна похибка. Ви побачите, що поки не буде відповіді на це запитання, поки не буде з’ясований результат мовної похибки, поти з погляду психології цей феномен становитиме чисту випадковість, дарма що ми навіть дамо йому якесь фізіологічне пояснення. Якщо вже так сталося, що в мене схибив язик, я ж вочевидь можу помилятися на безліч різних ладів, кажучи замість потрібного слова тисячі інших або ж усіляко його перекручуючи. А чи нема тут чогось такого, що в кожному окремому випадку змушує мій язик схибити саме так, відкинувши всю решту можливих варіантів, чи це просто чистісінька випадковість, цілком довільна подія, і на це запитання взагалі не можна дати розумної відповіді?

Двоє авторів, Мерінґер і Маєр (один — філолог, другий — психіатр), і справді 1895 р. спробували підійти до проблеми мовних похибок із цього боку. Вони назбирали прикладів і передусім схарактеризували їх з допомогою суто дескриптивних методів. Це, звичайно, не дає ніяких пояснень, проте може вказати шлях до них. Згадані автори класифікували перекручення, що їх зазнає потрібна мовцеві фраза внаслідок словесної похибки, як переставляння, випередження, відлуння, змішування (контамінація) і заміна. Я подам вам і наведені авторами приклади цих головних типів похибок. Переставляння відбувається тоді, коли хто каже «Мілоса Венерська» замість «Венера Мілоська» (зміна послідовності слів). Ось випередження: «На душі тяжні...» замість «На душі мені тяжко». За приклад відлуння править відомий нещасливий тост: «Нашому вельмишановному шефові — многі, многі, мно-гімно літа!» Ці три різновиди мовних похибок трапляються не так уже й часто. Натомість куди численніші приклади, коли мовна похибка полягає у стягуванні або змішуванні, приміром, коли добродій звертається на вулиці до жінки: «Якщо дозволите, панно, я б із вами радо погуля-ював». У цьому словесному покручі вочевидь поєднані дієслова «погуляв» і «погультяював». (До речі, цей молодик мав у тієї дами небагато успіху.) Як приклад заміни Мерінґер і Маєр наводять випадок, коли хтось сказав: «Я покладу ці препарати в тюрмостат» замість «термостат» і т. ін.

Спроби тлумачення, що їх ґрунтують ці автори на всій сукупності описаних прикладів, зовсім незадовільні. Вони вважають, ніби звуки та склади одного слова мають неоднакову вартість, тож іннервація більш вартісних елементів може порушити іннервацію менш вартісних. Причому автори цілковито спираються на самі по собі не такі вже й часті випередження та відлуння; при інших різновидах мовних похибок вони навіть не згадують звукових пріоритетів, якщо ті взагалі існують. А все ж найчастіше людина хибить словом тоді, коли замість одного слова вимовляє інше, дуже до нього подібне, і вже самої цієї подібності, на думку загалу, досить, аби пояснити похибку. Наприклад, професор під час вступної лекції каже: «Я не згоден (не годен) навіть оцінити заслуги мого вельмишановного попередника». Або інший професор: «У жіночих статевих органах, попри численні спокуси... Перепрошую: спостереження...» [3] Versuchungen замість Versuche. — Перекл .