Барбара Шер - Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш

Натомість більшість із нас чує щось на кшталт такого:

«Лікарем? Ну, дорога, ти можеш стати медсестрою». Або:

«Якби було так легко стати кінозіркою, усі б так і робили. Припини фантазувати й починай думати про бали, необхідні для вступу до коледжу». Або:

«Фу, що за бридка ідея. Цирк такий брудний!»

І подібне.

Саме в такі моменти наша поведінка й майбутні амбіції починають формуватись у такий спосіб, аби відповідати батьківським уявленням про те, що можливе й правильне для нас, навіть якщо це зовсім відрізняється від того, ким насправді ми є і жадали б стати. У потенційній небезпеці перебуває син сталевара, народжений бути великим ученим. Проблеми також можуть виникнути в доньки адвоката, яка мріє про кар’єру жокея. Багато родин упевнені, що деякі професії або «недоступні для нас», або «не гідні нас», і передають ці упередження своїм дітям, у результаті чого вибір можливостей обмежений від самого початку.

Поза сумнівом, одне з найбільш потужних упереджень, що формують наші уявлення про себе, стосуються того, яким має бути хлопчик і якою – дівчинка.

Якщо ви чоловік, б’юсь об заклад, у дитинстві вас не характеризували за допомогою антонімів «егоїстичний – неегоїстичний». Ці слова вживають щодо жінок. Можливо, звісно, час від часу мама говорила, що ви егоїст, але навряд чи вона серйозно так думала. Зрештою, ви не такий, як вона. Згідно з загальноприйнятим уявленням, хлопчики настільки зайняті своїми справами, що їм вибачають брак уваги до безладу в кімнаті чи малопомітних змін настрою в людей навколо. Вас любили саме таким, яким ви були, – активним, зануреним у власні думки та вправним у багатьох речах. (Яких речах – це теж питання, але я повернуся до нього трохи пізніше.)

Якщо ж ви жінка, вам, мабуть, не дорікали, що ви егоїстка, доти, доки ви не намагалися зробити щось особливе для вас, те, чого б вам дуже хотілося. Ось тоді – особливо якщо ви захоплювалися цим настільки, що забували бути милою й уважною до маленького брата чи накрити вчасно на стіл, – вам негайно давали зрозуміти, що вам бракує якості, необхідної для того, аби вас любили, і вам потрібно працювати над цим.

Жінок виховують для любові. Щоправда, любові, яку можна одержати, лише віддавши її спочатку. Наше виховання навчило нас плекати інших людей. Ми маємо бути добрими до дітей, аби вони виросли й самореалізувалися. Ми повинні підтримувати чоловіків, щоб ті почувалися вільними й могли втілити в життя свої амбітні плани. Іншими словами, квіти народжені, аби рости, а хто ж тоді ми і яке наше призначення? Вочевидь, добриво, м’яко кажучи… Не бути квітами – саме так більшість із нас навчено отримувати любов. Якщо ж ми все-таки насмілимося квітнути – бути активними, зануреними у власні думки та вправними, – ніхто не стане підживлювати наше коріння, і ми помремо. Принаймні так здається.

Психолог Абрагам Маслоу стверджував, що в усіх людей є певна ієрархія потреб . І для того щоб почати думати про більш високі потреби, слід задовольнити основні. По-перше, їжа та дах над головою – речі, необхідні для виживання. Далі йдуть емоційні потреби – ми не мислимо свого існування без любові інших людей, які б сприймали нас такими, якими ми є, та без відчуття належності до певної спільноти. І лише коли всі ці потреби задоволені, ми почуваємося справді достатньо впевненими, аби думати про самореалізацію. Любов – це настільки фундаментальна потреба, що люди беззастережно готові йти за нею, як рослина тягнеться до води чи сонця. Наша культура вчить нас виконувати певні ролі, спрямовуючи любов у певному напрямку. Так ми зростаємо! І вся річ у тім, що в нашій культурі донедавна більшість чоловіків отримували любов за самореалізацію, а жінки – за те, що допомагали іншим реалізувати себе.

Це означає, що чоловік може – якщо йому пощастить – задовольнити всю свою ієрархію потреб одночасно. Чи ви коли-небудь чули про хлопця, який би мав обирати між кар’єрою і дружиною?! Навпаки, чим більш успішною буде його кар’єра, тим кращу дружину він має шанс отримати! Однак якщо ви жінка, то вже в дитинстві починали підсвідомо розуміти, що вам доведеться робити цей вибір. Звісно, ви могли йти вперед і досягати успіху, але любили б вас, мабуть, так само мало, як героїнь Джоан Кроуфорд [6] Джоан Кроуфорд (1904–1977) – популярна американська акторка, яка часто грала ролі амбітних ділових жінок, готових пожертвувати особистим щастям заради кар’єри. , тобто взагалі не любили б. Не дивно, що багато хто з нас ставиться до успіху зі змішаними почуттями або й однозначно боїться його! Ми мусимо обирати між двома людськими потребами – більш високою, тобто самореалізацією, і базовою – любов’ю. І це неможливий вибір.