Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Bilefsky D . EU adapts measures outlawing Holocaust denial, New York Times, 2007, 19 April, http://www.nytimes.com/2007/04/19/world/europe/19iht-eu.4.5359640. html?_r=2 (дата звернення 18 квітня 2016 р.).

Маніпулятивність в цьому разі означає політично вмотивоване, зазвичай упереджене трактування фактів і подій з метою введення в оману, керування реакціями, досягнення бажаного результату.

Цікавий огляд наявних практик на рівні міжнародного права і суспільних реакцій на них див.: Hayden Robert M . «Genocide Denial» Laws as Secular Heresy: A Critical Analysis with Reference to Bosnia // Slavic Review 67. – no. 2 (Summer 2008). – Р. 384—407.

http://www.lph-asso.fr/index1307.html?option=com_content&view=article&id=47&Itemid=14&lang=en.

Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/376—16 (дата звернення 16 червня 2016 р.).

http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29140 (дата звернення 20 жовтня 2007 р.).

http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29753 (дата звернення 20 жовтня 2007 р.).

Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» // Архів автора. – С. 2. Документ було скопійовано з офіційного сайту Верховної Ради України (www.gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n?webproc4_1?id=&pf3511=29881) у жовтні 2007 року, однак зараз доступу до цього документа немає.

Неоподаткований мінімум доходів громадян складав 17 гривень на місяць, отже, розмір штрафу складав від 1700 до 5100 гривень, або $340—$1020 (обмінний курс 5.05 грн за долар США).

Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» // Архів автора. – С. 2.

Варто зауважити, що в ініціаторів відозви не було якихось явних заперечень щодо кваліфікації конретної події – депортації вірмен у 1915 році в Османській імперії, яка фактично перетворилася на фізичне знищення частини депортованих. Заперечення викликало намагання частини політиків запровадити на державному рівні покарання за інтерпретацію історичної події, що, по-перше, створювало загрозу для свободи слова, по-друге, засадничо обмежувало можливості наукового пошуку, по-третє, узаконювало ситуацію, в якій певна політична сила при владі могла нав’язувати свою позицію щодо свободи висловлювань усьому суспільству загалом і професійним історикам зокрема. «Історія, – йшлося у відозві, – не може бути служницею поточної політики, так само як вона не може писатися на догоду конкуруючим версіям пам’яті. У вільній державі жодна політична сила не має права визначати історичну правду та обмежувати свободу істориків загрозою кримінального переслідування.

Ми пропонуємо урядам визнати, що хоч вони несуть відповідальність за збереження колективної пам’яті, вони не мають встановлювати певну офіційну істину за допомогою законів, застосування яких може мати серйозні наслідки для професії історика і для інтелектуальної свободи в цілому. У демократичному суспільстві свобода для історії – це свобода для всіх» http://www.lph-asso.fr/index.php?option=com_ content&view=article&id=47&Itemid=14&lang=en

У 2012 році Конституційний суд Франції скасував згаданий закон як такий, що обмежує конституційне право громадян на свободу слова.

Якщо брати до уваги вже згаданий парадигматичний приклад щодо криміналізації заперечення Голокосту (Holocaust denial), то неважко помітити, що критика цих практик – здебільшого справа ліберальної чи ліво-ліберальної інтелігенції, переважно з університетів, засобів масової інформації. Ця критика не стосується історичної події як такої, вона спрямовується політичної інструменталізації історії як загрози свободі слова. Вся подальша історія спроб криміналізації «заперечення Голодомору» з посиланням на «європейскі» чи «світові» практики виглядає як вибірковий підхід до цих практик: згадуються (у найзагальніший спосіб) відповідні практики «заперчення Голокосту» і покарання за це, взагалі не згадуються дискусії і критика цих практик.

Важливою визначальною рисою цих спроб є те, що на відміну від «європейських практик», які пов’язують заперечення Голокосту з поширенням ксенофобії, виправданням чи тривіалізацією злочинів проти людяності, українські законодавці намагаються криміналізувати певну інтерпретацію історичної події. Іноді в одному й тому самому проекті закону можна побачити формулювання, які стосуються і заперечення факту голоду 1932—1933 років, і заперечення його інтерпретації як геноциду. Важко з’ясувати – чи це робиться навмисно, чи це прояв низької правової культури українських законодавців.