Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

С. Кульчицький склав питання, які були опубліковані в «Сільських вістях» у грудні 1988 р. 52 52 Дж. Мейс стверджував, що В. Манякові не дозволили скористатися газетою, а складання списку питань доручили С. Кульчицькому (мабуть, натякаючи на такий собі намір нейтралізувати ініціативу правдолюбців офіціозними рамками). С. Кульчицький спростовує це, наполягаючи на тому, що ні Манякові, ні йому ніхто не доручав працювати над цим проектом. Звертаючись до читачів, С. Кульчицький вказав на те, що документів у істориків дуже небагато, тому особливого значення набувають свідчення очевидців. Читачів просили «згадати»: відомі їм випадки опору реквізиціям продовольства з боку місцевих партійних і радянських працівників; репресії проти керівних працівників і колгоспників за борги з хлібозаготівель; форми нецентралізованої допомоги голодуючим (на місцевому рівні) з боку влади; долю сіл, занесених до «чорної дошки» за невиконання хлібозаготівель, кількість загиблих від голоду односельців; допомога міста під час весняної посівної кампанії 1933 р.; просто власні спостереження 53 53 Кульчицький С. В . 33-й: голод. Запрошуємо до створення книги-меморіалу // Сільські вісті. – 1988. – 9 грудня. .

Неважко помітити, що питання переважно були скеровані на заперечення антикомуністичної версії голоду 1932—1933 років, на те, щоб змалювати зусилля партійних і радянських працівників, спрямовані на подолання голоду і спротив реквізиціям – цілком у руслі офіційного ідеологічного/історіографічного дискурсу кінця 1980-х років. У статті згадувався «досвід по-державному організованої боротьби з голодом» радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. (Звісно ж, варто згадати про те, що газета, яка надрукувала анкету, була партійним виданням, а цензура у 1988 р. ще існувала). Хоч це й парадоксально, саме зазначені питання та ініційовані ними спогади, незалежно від мотивів їх виникнення, у перспективі могли б стати одним з важливих елементів більш адекватної, зваженої реконструкції картини подій 1932—1933 років.

Однак кінцевий продукт, тобто створена на основі зібраного матеріалу книга «33-й: Голод. Народна книга-меморіал» 54 54 33-й: Голод. Народна книга-меморіал. – К., 1991. , свідчила, що на рубежі 1990-х рр. стандарт презентації голоду 1932—1933 років вже мав усі ознаки канонічної версії, створеної в діаспорі: для друку були відібрані лише ті свідчення очевидців, які змальовували жахливі картини вимирання людей у власних домівках та пов’язані з цим ексцеси. Із майже 6 тисяч листів 55 55 Мейс Дж . Геноцид в Україні – доведено! // День. – 2003. – 22 листопада. , що надійшли до газети, до книги увійшло близько тисячі. Видання підготували до друку письменники В. Маняк та його дружина Л. Коваленко-Маняк. Спогади та свідчення, що увійшли до книги, було піддано літературній редакції, внаслідок чого їхня початкова цінність як історичного джерела знівелювалася 56 56 Цей масив спогадів (ще 5 тис. інших листів) є надзвичайно цікавим джерелом, яке вже майже 20 років залишається поза увагою дослідників голоду 1932—1933 років. . Варто згадати ту обставину, що книга вийшла друком напередодні грудневого референдуму 1991 року.

Так само напередодні референдуму на першому республіканському каналі було показано художньо-публіцистичний фільм «Голод-33» українського режисера О. Янчука за автобіографічною повістю В. Барки «Жовтий князь». Такий збіг, очевидно, не був випадковим в загальному контексті використання історії в агітації за незалежність.

Упродовж більше як півстоліття голод 1932—1933 років ігнорувався чи навмисно замовчувався на Заході і був предметом політичного табу в СРСР, залишаючись предметом спорадичної уваги частини політично активних кіл української діаспори. З початку 1980-х, менше ніж за десятиліття, голод 1932—1933 років став об’єктом бурхливих політичних і наукових дискусій, приводом для масштабних громадських акцій 57 57 Дослідження участі громадськості у відновленні та інтерпретації теми голоду 1932—1933 років не є предметом цієї книги. Можна впевнено засвідчити одне: мотивація ентузіастів теми – сотень і тисяч учителів, учнів, працівників клубів, бібліотек, архівних установ, науковців, краєзнавців – контрастує з мотивацією політиків і чиновників. Тут справді можна говорити про мотивацію етичного порядку. Створена влітку 1992 р. Асоціація дослідників голоду-геноциду 1932—1933 років в Україні (з 1996 р. під іншою назвою) існує вже 16 років справді на громадських засадах, витрачаючи добродійні кошти та внески на публікації та заходи в регіонах. Центральна влада – ані «патріотичні» Л. Кравчук чи В. Ющенко, ані «прагматичний» Л. Кучма – не спромоглася на підтримку асоціації. Можна не погоджуватися з інтерпретаціями новітньої історії України, що домінують в настановах асоціації, але не можна не віддати належне безкорисливій багатолітній праці її членів з вшанування пам’яті загиблих. , складовою процесу інструменталізації історії, використання історичних репрезентацій в ідеологічних суперечках та політичній боротьбі, і зрештою – об’єктом і складовою комеморативних практик держави і суспільства. В Українській РСР цей процес збігся з суверенізацією республіки, її рухом до незалежності, в результаті чого тема від самого початку була не лише вкрай політизованою, а й стала одним з потужних аргументів у дискредитації й поваленні комуністичної влади та прямій чи опосередкованій агітації за незалежність. Це не могло не позначитися на визначенні пізнавальних та інтерпретаційних рамок її обговорення та подальшому функціонуванні в культурному, науковому та політичному просторі України, на загальному контексті її обговорення, контексті, який, у свою чергу, транслювався в тексти і далі – дії політиків, громадських діячів, науковців.