Андрій Кокотюха - Повзе змія

— Вірю. Мене з роботи виженуть…

— За що? За те, що не заважав працівникам міліції виконувати службові обов’язки? — кутик рота Корбута знову скривився, окреслюючи посмішку. — Тепер, Сашко, мене послухай: якщо в тебе виникнуть ці проблеми, дзвониш особисто мені. Номер телефону я запишу. І свято Нептуна не відміниться, коли з тебе бодай преміальні знімуть. У вас тут виплачують преміальні?

— Коли як…

— Вважай, що ти, Сашко, під моїм особистим захистом. Капітан Корбут, шосте управління, «шістка», знаєш, що це таке? У нашій конторі словами не розкидаються. Тебе, Сашко, взагалі весь УБОЗ захищатиме. Ти ж нам сьогодні допоможеш, чи ні?

Сашко вимучив на обличчі посмішку.

— Отак, питання вирішено, — Корбут дружньо ляснув його долонею по плечу. — Хто сьогодні в барі — Люба, Марина, Галка?

— Галя і Свєта, їхня зміна.

— Давай Галку сюди, але Боже тебе збав щось бовкнути, Сашко. Я можу тобі довіряти?

Хлопець мовчки кивнув і вийшов у бічні двері, звідки чулася приглушена музика.

— Ти справді часто сюди ходиш, — зауважив Притула.

— Тобі, Притуло, як оперативникові, так само треба стати своїм хоча б в одному популярному в місті притоні. Бачиш, як корисно, — Корбут знову глянув на годинник. — Дівчатка наші часу гаяти не люблять, час — це гроші, а отже, прибудуть вони сюди за п'ятнадцять хвилин. — Ви вдвох, — він кивнув Притулі та Деревію, станете тут, біля входу, і затримаєте дам. Їх туди взагалі пускати не можна.

— Затримати? — перепитав Деревій.

— Не в тому значенні, — виправився Корбут. — Заверніть, хай собі їдуть звідси на хрін, не буде їм тут сьогодні заробітку.

— Вони сюди на хрін і прийдуть, коли не сказати більше, — Сташенку ставало дедалі веселіше. Його веселого настрою ніхто не підтримував. З боку здавалося, що решта чоловіків трималася аж надто зосередженою.

Сашко повернувся в супроводі товстенької коротко стриженої дівулі у джинсах та кофтині, поверх якої вона начепила фірмовий, синій у горошок фартух з написом «Neptun» у верхньому правому кутку.

— Ой, драсті! — вона, здається, щиро зраділа, побачивши Корбута.

— Потім поцілуємося, Галю, якщо захочеш, — оперативник укотре глипнув на годинник і вже не приховував хвилювання. — Для тебе є завдання державної ваги. Орден можеш заробити. Ходи зі мною, я тебе проінструктую, — легко обхопивши товстунку за плечі, він завів її у невеличку службову кімнатку поряд із рецепцією.

Сашко нічого не розумів. Решта оперів зберігала спокій, відчуваючи — все йде так, як задумано.

Наодинці Корбут і Галочка побули не більше хвилини, і коли вони вийшли, обличчя офіціантки було розгублене. Сергій, навпаки, поводився впевнено, кивнув Гонті й Сташенку:

— Рушили, мужики. Вітьок, — це Деревію, — я нашому товаришеві Сашку довіряю, але дивися за ним про всяк випадок. А ти, — це вже Сашкові, — іди на робоче місце. І тихо будь.

Спочатку вони пройшли вузеньким коридором до гардеробної, де тітонька непевного віку спробувала заступити їм дорогу, та побачивши спершу Галю, потім — Корбута, і нарешті — посвідчення в його руці, приклала праву долоню до вуст, зробила очі круглими й позадкувала. На вішалках висіли чотири шкіряні куртки. Гонта швидко обмацав їх, заперечливо похитав головою. Чотири пари взуття не привернули його увагу, він лише копнув найближчий до нього черевик, аби не заважав під ногами. Корбут легенько торкнувся обшитих полірованими дошками дверей, що вели до передбанника. Переконався — зачинено, застережливо підніс руку, закликаючи всіх прислухатися. Зсередини чулися приглушені голоси. Задоволено кивнувши, він знаком звелів чоловікам трошки відступити, вказавши Галі пальцем на двері. Вона глянула на нього такими очима, що Гонта мимохіть прочитав у них прохання пожаліти, а тоді, зітхнувши, підійшла до дверей упритул і рішуче постукала. Зачекала кілька секунд і постукала знову.

Зсередини почулися кроки, потім запитали:

— Хто?

Просто на очах в оперативників Галя буквально перевтілилася. Хоча її через двері ніхто не міг побачити, вона звабливо виставила груди, руку поклала на стегно, вигнулася, наче кішка, і промуркотіла несподівано розпусним голосочком:

— Ма-альчі-ішкі, любов прийшла!

— О! — відгукнулися з-за дверей. — Захаді, дєвчонкі! У нас для вас тут кой-шо приготовано!

Клацнув замок.

Тієї ж миті Корбут смикнув Галю за лікоть, відсторонюючи її від дверей, мало не відкидаючи назад, собі за спину. Дівчина заточилася, аби не впасти, схопилася за вішалку, і тоді Сташенко відштовхнув її ще далі, зовсім не думаючи зараз про правила галантного поводження з жінкою. Двері тим часом прочинилися, й Корбут, чия рука вже тягнулася до заплічної кобури, отетерів він побаченого. Він очікував чого завгодно, тільки не такого видовища.