Андрій Кокотюха - Повзе змія

— Якось усе це складно, блін, — Глод сидів на задньому сидінні між Притулою і Деревієм, йому було незручно, кремезні старлеї затиснули його, худорлявого, з обох боків, наче лещатами. — Серьога в одному правий: навряд чи такі придурки пішли б на збройний напад. Баригу замочити — запросто, тут думати багато не треба. Не схожі вони на тих, хто взагалі думає.

— Чого гадати? Побачимо зараз. У будь-якому разі треба зважати, що, окрім чужої мобілки, вони з собою ще стволи тягають. Так, приїхали.

Корбут загальмував за півсотні метрів від сяючої неонами вивіски «Нептун», оперативна «шістка» позаду теж зупинилася. Мовчазні й однакові «соколята» Вася й Діма вийшли з машини, підійшли до «дев’ятки». Вони звикли діяти за планом, а не розробляти його, тому чекали, що запропонують оперативники. Ті теж вийшли під дощ. Аби подивитися на циферблат свого годинника, Корбут підніс правицю майже впритул до очей. Оздоровчий комплекс «Нептун» міститься майже на околиці, тому світилася тут лише вивіска з назвою, вуличні ліхтарі давно не горіли.

— Діємо дуже просто, — очевидно, Корбут усе продумав дорогою, і думки вголос не заважали процесу мислення. — Ви, мужики, йдіть до службового входу, це з того боку, обійдете будинок — і ліворуч. Перекриваєте його наглухо. Ми підемо всередину. Там, боюся, ми всі один одному заважати будемо, місця небагато, розвернутися особливо нема де.

— Чого доброго, ще один одного затримаємо, — буркнув Деревій.

— Не переплутаємо. Вони голі. Бачиш голого — хапай, — реготнув Сташенко. — Мужики, може, правда дочекаємося, поки баби приїдуть, заодно і їх затримаємо, допитаємо на предмет причетності до чого-небудь. Я сам допитаю, га-га-га…

— Далися тобі ті баби, — сплюнув Глод.

— Не далися, так дадуться, ось побачиш. Цирк буде, я вам гарантую!

— Не кричи, — втрутився Корбут. — Цирку нам тут якраз і не треба. Ні цирку, ні театру, ні кіна. Заходимо всі разом, але гуртом не тримаємося, там, щоправда, особливо розгулятися нема де. Вперед підемо ми зі Стахом, — так називали Сташенка всі без винятку за очі і в очі, — а ви будете приймати адамчиків по одному. Пішли.

Усередину приміщення оперативники зайшли визначеним бойовим порядком: попереду Корбут і Сташенко, за ними — Притула з Деревієм, замикав маленьку процесію Глод. Назустріч гостям ступив з-за рецепції хлопець у білому халаті, щось хотів сказати, та, вочевидь, упізнавши Корбута, позадкував.

— Вільно? — коротко запитав Сергій, кивнувши за його спину, вглиб коридору.

— 3-зайнято… Ви без попередження… Тут клієнти замовили ще з обіду, ви не…

— Скільки їх? — перервав Корбут.

— Четверо.

Опери перезирнулися. Розрахунки підтверджувалися.

— Хто такі?

— Ну… заходять сюди час від часу…

— Як часто?

— Я їх в обличчя знаю, — нарешті хлопець опанував себе. — Вони могли приходити не конче в мою зміну, але я цю компанію тут не вперше бачу. Знаю навіть, що одного Ігорем звати.

— Чого це так?

— А отак! Дзвонить сюди й каже: «Це Ігор, ваш постійний клієнт. Ми хочемо замовити сауну в такий-то час на стільки-то годин».

— Звичайно скільки замовляють?

— Хто? Вони?

— До чого тут вони? Клієнти взагалі.

— A-а… Ну, більше двох годин навіть фіни не витримують.

— Багато ти про фінів знаєш. Хто ще в приміщенні є?

— Банщик, прибиральниця, гардеробниця, парочка охоронців, у нас же комерційний заклад. Це тут. А бар до останнього клієнта працює. Там теж один охоронець, кухар, бармен, дві офіціантки.

— Центр здоров’я з баром, — прокоментував Притула.

— Як це ти тут іще не причастився? — здивовано глипнув на нього Сташенко. — Без бару не канає, серйозно кажу тобі. Клієнти пивце собі постійно замовляють, креветки в меню є. І водяру, крім бару її нема де взяти, тут же суворо — з собою приносити не можна. Правда?

— Правда, — кивнув хлопець.

— А ці пацани з собою принесли, правильно? — підхопив його тон Корбут.

— Е-е-е…

— Принесли — значить, принесли. Ціни у вашому барі для лохів, і не кажи мені нічого. Раз постійні клієнти, адміністрація крізь пальці дивиться. Дивиться чи ні? — хлопець кивнув. — О. До них ще дівчатка приїдуть, так чи ні?

— У нас дозволяється, ви ж знаєте… Неофіційно, але всюди вони є… Коли платять… Клієнт правий, кому від цього гірше?

— Нічого, — Корбут дружньо поплескав його по плечу. — Тебе Сашком звуть?

— Сашком.

— Ти ж мене знаєш, Сашко, ми ж знайомі з тобою, чи ні?

— І що?

— І нічого. Ми ваших клієнтів із собою заберемо, Сашко. Треба керівництву доповісти про «чепе» — доповідай. Робота в тебе така. Тільки якщо зараз доповіси, а не після того, як ми їх виведемо і розтикаємо по машинах, знаєш, що може статися? Оці всі додаткові послуги вашому «Нептунові» боком вилізуть, вам дуже швидко свято Нептуна влаштують, віриш, ні?