Collective work - Війна і міф. Невідома Друга світова. 1939–1945

У 1993 році обидві країни уклали ще один договір про правовий режим державного кордону та співробітництво. У документі підтвердили, що західний кордон України проходить по лінії, встановленій 1945 року між Польщею та СРСР і остаточно оформленій після обміну територіями у 1951 році.

Ці договори не містять жодних посилань на Пакт Молотова – Ріббентропа, договір про державний кордон між СРСР та Третім Райхом або секретні протоколи до них.

Сучасна лінія українсько-польського кордону захищена двосторонніми угодами між Україною й Польщею та Гельсинським актом.

Суть міфу

17 вересня 1939 року Червона армія розпочала «визвольний» похід, аби «подати руку допомоги своїм братам-українцям і братам-білорусам, що населяють Польщу». Вступ Червоної армії на територію Галичини та Волині супроводжувався масовим і щирим ентузіазмом, що відобразилося пізніше у рішеннях Народних зборів Західної України про об’єднання українців у «великій сім’ї радянських народів».

Делегати Народних зборів Західної України, 26 жовтня 1939 р.

Факти стисло

«Золотий вересень» – це радянська пропагандистська назва вересневої кампанії Червоної армії проти Польщі. Пропаганда малювала картини масового ентузіазму та великих очікувань населення Західної України щодо встановлення нових порядків на цих територіях. Насправді радість від приходу більшовицької влади не була загальною і досить швидко змінилася на розчарування, страх та опір.

Факти докладніше

На початку прихід Червоної армії справді викликав радше позитивні емоції частини мешканців Західної України.

Суспільство складалося з трьох етнічних груп: близько 63 % українці, біля чверті – поляки, значну частину решти становили євреї.

Доступ українців і євреїв до вищої освіти та державного управління у Другій Республіці Польській не був рівноправним із поляками: меншини зазнавали дискримінації. Така політика польської держави разом із давніми прагненнями українців до державної незалежності не могла не спричинювати браку лояльності.

Тому частина українців вітала прихід Червоної армії саме як спосіб позбутися непопулярного, а часом і репресивного щодо українців політичного режиму. Частина суспільства мала ілюзії, що зміни принесуть покращення соціально-економічних умов життя. Водночас частина українців Галичини і Волині сприймали більшовизм як загрозу. Тому було б перебільшенням називати ставлення до цих подій загальним ентузіазмом – воно було дуже різним.

Уже в ті часи, щоб завоювати народні симпатії до непопулярних рішень, влада залучала зірок. Олександр Довженко виступає на передвиборчому мітингу на Гуцульщині, жовтень 1939 р.

Досить часто «урочисту зустріч» Червоної армії влаштовувала… сама Червона армія. До певної місцевості приїжджали автомобілем радянські політруки і переконували людей у необхідності організації урочистостей. Власне вони полягали у будівництві «тріумфальної брами», прикрашеної гіллям дерев та вітальними транспарантами. «Чому ви нас не зустрічаєте? Хіба ви нам не раді?» – такі розмови між прибульцями і місцевими селянами фіксують тогочасні джерела.

Не обходилося без казусів. В одному з сіл місцеві зробили браму з соснового гілля, яку прикрасили як червоними прапорами, так і українським національним жовто-блакитним стягом. Коли з’явилися «визволителі», один з вершників нахилився до зустрічальників і тихо сказав: «Не ми вас, а ви нас мусили б визволяти!» У цей самий момент хтось їм з політруків одним помахом шаблі зрубав український прапор на брамі. Для присутніх це було, як холодний душ.

Радянський агітаційний передвиборчий плакат. Результат голосування було визначено наперед. Вибори «народних обранців» теж відбулися на безальтернативній основі