Філіпп Деттмер - Дивовижний імунітет. Про антитіла, інфекції та інші цікавинки імунної системи

Сфера вродженого імунітету охоплює всі засоби захисту, з якими ви народилися та які можна використати одразу за кілька секунд після того, як відбулося чужорідне вторгнення. Це базові засоби захисту, які походять від найперших багатоклітинних тварин на Землі, і вони вкрай важливі для нашого виживання. Одна з головних особливостей цього виду імунітету – те, що він є розумною частиною нашої імунної системи. Він здатен відрізняти своє від чужого . І коли виявляє чуже , то негайно починає діяти. Однак його зброя не призначена для ідентифікування конкретного ворога, натомість він намагається бути ефективним проти широкого кола ворогів. Наприклад, він не має спеціальної зброї проти певного виду бактерій E. coli (кишкової палички), його зброя діє проти всіх бактерій. Він створений, щоб бути максимально ефективним. Його можна уявити як того, хто має базовий набір знань початківця: знає лише основи, а не спеціалізовані предмети, які можна вивчити лише за умови подальшого навчання. Але без базових знань спеціалізованих знань набути неможливо.

Без вродженого імунітету мікроорганізми здолали б і знищили б нас протягом кількох днів чи тижнів. Він виконує найскладнішу роботу й бере участь у більшості найтяжчих боїв. Переважна більшість із сотень мільярдів клітин-солдатів і клітин-охоронців – частина вродженої імунної системи. Це доволі брутальні хлопці, які одразу гатять по голові, без балачок і роздумів. Вроджена імунна система вбиває більшість мікроорганізмів, яким удається проникнути до нашого організму, та ще й так, що ми навіть не помічаємо цього. Оскільки вроджена імунна система – перша лінія оборони, вона не лише відповідає за надання солдатів у разі загрози, їй також доводиться приймати важливі рішення. Наскільки небезпечне вторгнення? Що за ворог нас атакує? Чи потрібна важча зброя?

Ці рішення вкрай важливі, оскільки впливають на те, яку зброю використовуватиме наша імунна система загалом. Бактеріальне втручання потребує геть іншої реакції, ніж вірусне. Тож допоки триває бій, вроджена імунна система збирає дані, а потім приймає рішення, які часто визначають нашу долю. Якщо вона вважає напад доволі небезпечним, то може активувати й викликати другу лінію захисту.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Таке припущення може видатися доволі дивним, але насправді це могло бути побічним ефектом боротьби одноклітинних організмів поміж собою. Якось одна клітина проковтнула іншу, але не перетравила її. Із цих двох окремих клітин виникло найуспішніше партнерство на Землі, яке існує й нині. «Внутрішня клітина» (яку ми наразі називаємо мітохондрією) перетворювала енергію на доступну для господаря, тоді як «зовнішня клітина» забезпечила «внутрішній» захист і доставляла безплатну їжу. Ця угода дуже добре спрацювала й дала змогу новій суперклітині вдосконалюватись і ставати дедалі довершенішою.

І це лише половина з того, що ми маємо уявити, оскільки в нашому організмі є ще й потрібні для нашого виживання бактерії. Скільки їх? Одна бактерія на кожну клітину нашого тіла (якби ми були завбільшки із середню клітину, бактерія була б за розміром як зайчик). Уявімо їх маленькими зайчиками, щоб не так жахатися від думки про них. Більшість цих милих зайчиків – у нашому кишківнику. У цій величезній печері 36 трильйонів зайчиків живуть своїм життям, постійно вмираючи й розмножуючись, подрібнюючи шматки їжі завбільшки з хмарочоси, щоб її можна було розподілити всім людям-клітинам. Інші чотири трильйони зайчиків бігають по нашій шкірі, мешкають у наших легенях, стрибають по наших зубах і язику, плавають у рідині очей, вистрибують із вух. Про них ми поговоримо далі, а поки що просто уявіть, що ми зусібіч укриті цими милими зайчиками – нашими друзями, які діють лише нам на користь.

Якщо ж ви читаєте на свіжому повітрі, то уявіть, будь ласка, що перебуваєте в якомусь приміщенні.

Ви можете запитати, чому так. Можна було б витратити чимало часу на пояснення, і це було б доволі цікаво. Але виникли б ускладнення. Тож скажемо просто, що тут має значення розмір. Для нас, у звичному для людини масштабі, вода – це однорідна речовина. Та якби ми мали розмір молекули білка, то молекула води була б для нас доволі великим предметом, на який можна наштовхнутися. Тож у такому разі нам було б набагато складніше плавати у воді.