Софія Парфанович - Карусь і ми

А на гору, то вони деруться, як туристи на Пайкс Пік. Тільки, що без наплечників. І знову, коли дивитися збоку, здається, що, зупинивши воза, водій не матиме можливости його вдержати і що він так і покотиться, наче м’яч. Я боялась би їздити по таких вулицях!

Нагадую собі прекрасне місто Сан Франціско і картини, що їх бачила під час мандрівки.

— Треба спинитися, конче треба! Навіть, якщо авто покотиться вниз. Бо такий вид!..

Он сім горбів, на них розкинене місто, наче старовинний Рим. Тонуть вони у вічній зелені садків, цвітуть цілий рік. На Різдво цвітуть у садках рожі й гвоздики — оті великі кучеряві, наче чупринка у хлопчика. І запашні. Кущі обсипані ягодами й овочами. Яскравочервоні ягоди звисають на них, наче намисто, помаранчові сяють ярким кольором і наче запрошують, щоб їх скуштувати. Отак пригорщами. На помаранчових і цитринових деревах та кущах дозрівають овочі й опадають на землю. Ними вона аж устелена. Великі коренасті горіхові дерева сиплють на вулиці горіхи. Ними харчуються білки. Бо все це не для їди, а для прикраси садків і вулиць.

Внизу океан і острови серед нього. Он скеля, де відпочивають тюлені. Їх ніхто не займає. Людина охороняє їх. Ах, людина! Он же пишний острів Алькатраз, наче самоцвіт на синій гладі затоки. Рожево-жовтою скелею виступає з океану. На ньому велика тюрма. Кажуть, що нікому не вдалося втекти звідтіля. Правда, був такий, що втік, та не вдалось йому переплисти затоки, що відділяє острів від суходолу. Так людина береже людину, а океан є її помічником і сторожить довкола скельного острова.

Обабіч затоку перестрибують мости. Вони наче мереживо на пишній сукні багатої пані. Міст Золоті Ворота — чудо сьогочасної техніки, він повис граційною стрічкою, підвішений на двох стовпах. Щойно, коли ви станете на ньому, бачите, на яких здоровенних каблях висить цей міст.

О! Чудові краєвиди має Сан Франціско!

— Ти питаєш, чому ж ми не там? Дорогий, чи можливо бути всюди там, де краса? Людина — осіла істота і десь же мусить мати куток, одну-дві сковороди, кілька горщиків, писальну машинку і такого Каруся, як ти. Ну і ліжко, щоб спати. Та ти не вживаєш його, бо спиш стоячи, коли не їдеш, то й не знаєш, що це таке.

Так я розказую Карусеві про світ і мандрівки. І не перший це раз. Може це його потішить, коли він такий бідний, побитий, обшарпаний. Хто знає, що діється поза нашим розумінням світу і предметів, а зокрема машин. В них же втілила людина свій розум, творчі думки, свої зусилля, радість осягу і гіркоту невдачі. Отже, багато з себе.

Ми вертаємось на нашу вуличку і паркуємо на звичному місці, — там, де росли колись берести, що їх зрубали. Тут безжально жарить Каруся сонце. Диво, що в ньому не закипить бензина або вода.

Але бідний Карусь не нарікає. Він згідливий, чемний і терпеливий. Його пошкодження направив Джов за один рахунок з попереднім пошкодженням. Я ніколи не думала, що таку нерівну яму можна залатати так гладко, що й сліду ніякого не залишиться. Отож, стоїть Карусь на своїй гарячій вулиці та й жде терпеливо на найближчу поїздку. Не думаю, щоб ждав на нове побиття…

Такі й подібні пригоди траплялись Карусеві. Згодом його вже ніхто не хотів направити.

Вам потрібна якась мала, незначна частина, а вони всі вигукують: «Він старий, він ні до чого!» Навіть не оглянуть його як слід, кинуть тільки оком на його метрику і кажуть: «Навіщо він вам здався? Ви собі купіть новий віз. Чи користь вам витрачати гроші на цього покидька? Шкода кожного цента!» Так і назвали його і то по-англійськи: джонк.

Але пан Орест порадив мені шукати цієї складової частини на смітнику, тобто на цвинтарі авт. Там можна знайти кожну складову частину до авта, відмонтувати її від старого воза й використати з малим коштом.

Ми поїхали туди.

Бурі довгі вулиці, що вибігають у далечінь, забудовані малими, чорними від старости дімками й майстернями. Це не ті великі, а малі майстерні, де роблять складові частини до авт, різне приладдя та зразки для нього — тут називають їх «тул енд дай мейкерс». Така собі непочесна будка-«фабрика», хоч у ній працює четверо чи п’ятеро людей. І дивно, навіщо вони і для кого, коли зараз же поруч великі фабрики Даджа, Крайслера і всякі там інші! Невже вони не можуть випродукувати отих частин?

Позаду одної такої фабрички видніли тулуби старих авт. Огрядний чоловічок обслуговував покупців, бо в своєму приміщенні він продавав теж і нові частини. Довідавшись, чого нам треба, післав робітника шукати цієї частини.