«Клод чув про походи проти непокірних племен, які Перкен здійснював у Таїланді, про створену ним Шанську область та вилазки на територію Лаосу, про дивні відносини з урядом Бангкока, які то поліпшувались, то погіршувались, про муки, яких він нібито зазнав зовсім недавно через своє дике непогамоване владолюбство — бо не терпів навіть найменшого контролю, про його чималий вік і про еротизм; навіть на цьому кораблі він оточив себе жінками. «Так, ніби шукав захисту», — подумав Клод.
— Молодь погано розуміє... як ви це називаєте? ...еротизм. До сорока років люди часто помиляються і не знають, як потім позбутися того кохання. Чоловік, який думає про жінку не як про додаток до сексу, а навпаки, про секс як про додаток до жінки, визрів для кохання. Тим гірше для нього. Але є речі ще гірші. Наприклад, пора, коли секс повністю полонить думки підлітків. Підігрітий усілякого роду спогадами...
— Одного разу, в Парижі, я потрапив у маленький непоказний бордель. У салоні була одна-єдина жінка, прив`язана мотузками до мольберта і з задертою спідницею...
— Спереду чи ззаду?
— Ззаду. Навколо неї — шість чи сім типів: дрібні буржуа в краватках та вовняних піджаках (це було влітку, але спека стояла не така, як тут...), очі дивляться вгору, щоки — пашать; вони переконували себе, ніби хочуть потішитися! Вони по черзі підходили до жінки, шмагали її — кожен по одному разу, — платили гроші і йшли або геть, або на другий поверх...
— І це все?
— Все. Мало хто з них піднімався догори — більшість ішли геть. Якими були думки цих добродіїв, що відходили, одягнувши канотьє та ховаючи обличчя у піднятих вилогах сво'їх піджаків...
— Зовсім невибагливі...
Перкен підняв праву руку, ніби хотів підсилити свої слова жестом, але йому на думку спало щось інше:
— Головне — це не знати партнершу. Хоч би яка вона була — аби інша стать.
— Тільки б вона не була створінням, що має приватне життя. Чи не так?
— Особливо це стосується мазохістів. Вони завжди борються самі з собою... Завдяки уяві людина може здобути те, на що вона спроможна, а не те, чого хоче. Навіть найдурніші повії знають: чоловік, який мучить їх або якого мучать вони, дуже далекий від них самих. Знаєте, як вони називають ненормальних? Розумники...
Не відриваючи погляду від цього напруженого обличчя, Клод подумав: «Я, мабуть, також ненормальний... Чи він не переслідує, бува, цією розмовою якусь мету?»
— Розумники, — повторив Перкен. — А вони мають рацію. Існує лише одне, як вважають дурні, «сексуальне збочення» — надмірність уяви та неспроможність отримати задоволення. У Бангкоку, наприклад, я знав чоловіка, якого жінка голого мусила зв`язувати у темній кімнаті, де він сидів годину...
— А далі?
— Цього йому було цілком достатньо. Оце справжнє “збочення”...»
Цитоване вище дозволяє писати окреме дослідження про еротику і її бачення і сприймання автором і його героями.
Головне ж — Мальро розглядає людину як цілісність, як сукупність усього психічного, розумового і фізичного, в тому числі й еротичного.
При всій політизації багатьох своїх творів Мальро завжди показує людину у всіх її вимірах. І одним з них, як обов`язковий, виступає еротичний.
Людина — завжди ще й Ношо eroticus, хоче вона це визнавати чи ні.
Хоч після усіх попередніх пригод в Камбоджі і Таїланді Мальро і далі вабила Південно-Східна Азія, він розумів, що в цей час значно важливіші політичні події відбувалися північніше, у самому Китаї. І Мальро з властивою йому енергією і напористістю добивається свого призначення на посаду старшого радника китайської національної партії (Гоміньдана).
У порівнянні зі звичайними колоніальними безладдями війна, розв’язана гоміньданівцями і комуністами проти уряду Китаю і європейських держав, що стояли за ним, була подією геополітичного масштабу і не могла не викликати в Мальро самого жвавого інтересу. Саме ця війна описується в двох його найважливіших романах — «Завойовники» (1928) і «Доля людська» (1933).
Перший, дія якого відбувається в Кантоні, був написаний ще до того, як Мальро побував у Китаї, — йому цілком вистачило побаченого в Гонконгу і Сайгоні, щоб надати своєму доробкові вражаючого місцевого колориту.
У романі «Доля людська» дія переміщається на північ, у Шанхай. Над цим романом Мальро працював під час своєї тривалої подорожі разом із Кларою по містах Азії. При цьому він на якийсь час зупинявся в Шанхаї і Пекіні.
Читать дальше