Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

# ¥

*

Так само на провінції не може вдержатися українська преса.

Після заняття Станиславова, осідку українського правительства, польськівласти були дозволили видавати місцеву Газету , Воля“, яку одначе після кількох чисел знов закрили. Виявилося, що „Воля“ завдячувала своє коротке життя побутови одної антантської місії в Станиславові; на той час Поляки хотіли похвалитися своїм „лібералізмом“ супроти української преси.

„Український Голос“, який виходить в Перемишлі, підлягає конФІскатам,карам і закриттям, які спричиняють місячні і більші перерви в видаванню ґазети.

* *

*

Подібним переслідуванням підлягають також неперіодичні українські видання.

Одним словом, українське друковане слово знаходиться під польським режімом в Східній Галичині в найважчій неволі.

* *

*

Переслідуючи українську пресу, польські власти рівночасно закладають ґазети, які, виходячи в українській мові, ГльориФІкують польську політику в Східній Галичині. Сі ґазети виходять на польські секретні фонди, а редакторами їх є особи українського походження, які так низько упали, що продалися Польщі служити проти власного народу. До таких ґавет належав „Пробій“, який уже перестав виходити, а в падолисті 1920 почали виходити „Обнова“ і гРідний Край“. Для характеристики сеї преси досить навести, що редактор „Пробою“ Демян-чук був безліч разів караний за крадіж і инші ганьблячі злочини.

Згадуємо про сю пресу тому, бо на неї покликаються перед заграницею польські офіціальні круги як на доказ, що серед українського громадянства є також Група, яка хоче приналежности Східної Галичини до Польщі.

Що два-три ренеґати, хоч-би навіть не були звичайними злодіями, не можуть входити в рахубу як політичний чинник, — сього, здається, не треба доказувати.

5. Збори, організації, товариства.

Українське населення Східної Галичини є зовсім позбавлене права зборів. Тому не може воно висловити своїх думок про своє теперішнє положення і своїх домагань.

Українські політичні організації, на скільки істнують, остають під терором і репресіями. Тому не можуть сповняти своїх задач.

Навіть українські гуманітарні, просвітні та господарські організації й інституції не є вільні від переслідувань і репресій, які спиняють їх діяльність.

На заложення такої гуманітарної організації, як „Український Горожанський Комітет“, який має опікуватися жертвами польсько української війни (полоненими, недужими, інтернованими, видаленими зі служби, безробітними і т. п.), польські власти спершу не хотіли позволити. Свою діяльність мусить вести яУкраїнський Горожанський Комітет“ під терором ревізій, арештувань та инших репресій.

Не може відновити в цілій повноті своєї діяльности товариство „Просвіта“, яке істнуе від 1868 р. для ши-рення просвіти між українським населенням, бо власти ставлять перешкоди відновленню його філій і читалень.

Переслідування українських Фінансовихі господарських інституцій наразило їх на великі матеріяльні

2*

втрати, я Сільський Господар“, могуча господарська організація українського селянства, був на якийсь час закритий. „Союз господарських Спілок“ був також закритий, а його товарові маґазини сконфісковані. Богато кредитових товариств на провінції зустріла та сама доля. Директорів і урядників українських інституцій інтерновано.

Крім того українські товариства й інституції понесли великі втрати через реквіровання будинків, знищення внутрішнього уладження і т. п.

6. Реквізіції, примусові роботи.

Як маєтки українських інституцій, так також маєтки окремих українських громадян нищать польські власти постійними реквізиціями, як часто прибирають характер простих рабунків. Як військові так і цивільні власти забирають річи, збіже, худобу, примушують до робіт. Самоволя даного виконуючого орґану є тут одиноким законом.

Для ілюстрації наведемо отсей випадок:

24 цвітня 1920 в домі декана о. Михайла Цегедь-ського в Камінці струмиловій явилися узбюоені жандарми, жадаючи підводи до Львова для приватного ужитку старости. Поручник жандармерії Кліш, висилаючи жандармів на сю реквізицію, сказав (свідок п. C.): „Коли буде опиратися, знаєте, що мавте робити“. Віз-ника, який опирався, жандарми побили. Самому о. Це-гельському, який поспішив до староства з представленням, що коні весь час в роботі і змучені, староста відповів: „Хоч би мали поздихати, я мушу їх мати!“