Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

Урядники Тимчасового Самоуправного Виділу е урядниками польської держави і складають присягу на вірність польській державі і польському народови.

В бувшім галицькім Краєвім Соймі і в бувшім Галицькім Краєвім Виділі українське населення Східної Галичини мало законно вапоручену репрезентацію.

Польський закон з ЗО. січня 1920 сі репрезентаційні права українського народу зовсім зніс.

Вибираючи Тимчасовий Самоуправний Виділ, варшавський сойм вибрав одного члена української народності!. Одначе сей вибір е залежами виключно від волі варшавського сойму, отже не означує ніяких прав для українського народу.

Низші самоуправні орґани, повітові ради і громадські ради, не знесені, одначе вони в вповні залежні від адміністраційних властей.

Повітовими радами, які й за австрійських, часів мали польський характер, користується польська адміністрація як своїми орґанами.

Громадські ради в українських громадах польська адміністрація або тероризуб або розвязуе і установляє на їх місце урядових комісарів.

2. Знесення прав української мови.

За австрійських часів українська мі*ва мала не тільки в Галичині, але і в центральних державних урядах цілий ряд прав, які загально можна схарактеризувати як право зносин між українським населенням і державними властями в украшоькій мові. Почавши від видання „Вістника державних законів“ в українській мові, всі державні власти мали обовязок приймати всі письменні й устні заяви громадян української народности і даьати на них письменні і устні відчовіди в українській мові. Так само всі урядові оголошення, написи на урядах і т. п. призначені для українського населення, були виготовлені в українській мові.

Про права української мови в шкільництві говоримо в окремім розділі.

Отже всі сі права української мови польське п р а в и т е л с ь т в о вСхідній Галичині скасувало. Польські власти в Східній Галичині усунули всі урядові написи в українській мові, перестали видавати урядові оголошення в українській мові, не приймають або не полагоджують письм, внесених в українській мові, не виготовляють урядових письм до українських громадян в українській мові, не приймають або не доручують почтових носилок, адресованих в українській мові і т. д.

В вересні 1920 появилась в польській пресі відомість, іцо польське правительство має застановитися над приверненням тих прав української мови в Східній Галичині, які обовязували за австрійських часів.

На основі дотеперішних досвідів можна певне сказати, що ся відомість появилася тільки для якоїсь політичної реклями з огляду на заграничну політику, а зовсім не означає вона звороту на ліпше.

За те цінна вона тим, що вона потверждуе, що права української мови, які обовязували за австрійських часів, польське правительство знесло.

5. Усунення урядників Українців.

Напавши на Східну Галичину, польське правительство в околицях, занятих польським військом, усувало всіх урядників української народности від служби в публичних урядах. Роблено се в сій Формі, що від урядників жадано зложенвя присяги на вірність Польській Републиці і польському народови, якої урядники української народности не могли зложити.

Так 1. цвітня 1919 усунено з державної служби отсих урядників і службовиків української народности: 5000 на зелізницях (з того 1500 у Львові),

700 на почті (з того 170 у Львові ,

300 в Фінансовихурядах (з того 120 у Львові), 250 в судівництві (з того 180 у Львові),

40 в автономічних урядах.

Рівночасно значну часть усунених зі служби інтерновано або конФІновано як небезпечних для польської держави.

Коли в грудні 1919 польське правительство змінило зміст службової присяги, всі урядники і службо-вики української народности з цілої Східної Галичини зголосилися до служби. Одначе доси до служби не п р и н я т о:

2500 зелізничників (з того 700 у Львові),

5(Ю почтовців (з того 60 у Львові),

50 судовиків,

60 автономічних урядників.

Про усунення зі служби і переслідування учи-телів української народности говоримо окремо.

Се усунення Українців зі всіх публичних урядів означає з одного боку віддання українського населення на повну саяоьолю польських урядників, з другого боку засудження над 10.000 українських урядничих родин на безробіття і голодову смерть.

Таким способом польське правительство руйнує матеріяльно і винищує фізично українську інтелігенцію.

Мотивом неприняття українських урядників до служби, який повторяється в усіх рішеннях і заявах польського правительства е те, що дана особа я є неприхильно настроєна до польської держави і тому не може бути урядником польської Ренублики".