Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

— А мені те байдуже, — відказав упертий Щур. — Я не їду — і край. Я хочу скніти біля своєї любої річки, визирати з діри і сидіти в човнику, як досі. Більше того, Кріт теж скнітиме зі мною й робитиме те, що і я, — правда ж, Кроте?

— Авжеж, — згодився вірний Кріт. — Я скнітиму з тобою, Щуре, і як ти скажеш, так і буде, так і повинно бути. Хоч можна сказати й інакше: може бути. А втім, я жартую, — закінчив він з тугою в голосі. Бідолаха Кріт! Життєва Пригода — яка ж то була незвичайна для нього штука і як же вона його хвилювала! Надто велика була спокуса, до того ж він з першого погляду вподобав цей канарковий візок та й усе його причандалля.

Щур помітив, що з ним діється, і собі завагався. Він взагалі не терпів чийогось смутку та розчарування. До того ж любив Крота і ладен був зробити все, щоб його втішити.

Жаба уважно стежив за обома.

— Ходімо пообідаєм, — дипломатично запросив він, — і спокійно все обміркуємо. Нам зовсім не треба вирішувати поспіхом. Мені навіть самому байдуже. Я просто хотів трохи розважити вас, хлопці. «Живи для інших!» — ось моє гасло.

За трапезою, а вона була, певна річ, і статечна і незрівнянна, як і все у Теремі Жаб, Жаба таки дав собі волю. Не зважаючи на Щура, він, мов на арфі, вигравав на Кротовій недосвідченості. Велемовний од природи, та ще пришпорюваний своєю буйною уявою, він так барвисто змалював принади майбутньої подорожі й радощі вільного життя на широкім шляху, що збуджений Кріт від хвилювання мало не впав із стільця. І так воно вийшло, що невдовзі всім трьом уже здавалося, ніби та мандрівка — справа вирішена й сама собою зрозуміла. Щур, у якого здоровий глузд і далі опирався, все ж дозволив своїй добрій вдачі взяти гору над розумними застереженнями. Бо він не пережив би розчарування друзів, які вже будували всякі плани на кілька тижнів уперед, розписуючи собі в уяві все, чим вони займатимуться кожен день.

Обернувши отак їх у свою віру, переможець Жаба повів приятелів до широкого загону й звелів упіймати старого сірого коня, якому, без його згоди і на його превелике невдоволення, господар визначив найкурнішу роботу в тій курній мандрівці. Йому, звісно, більше подобалося гуляти в загоні, і він не зразу дався спіймати себе. Тим часом Жаба вщерть напакував шухлядки усім необхідним, повісив на стіни халабуди торби з сіном, вінки цибулі, всілякі кошики... Та от коня нарешті впіймали й запрягли, і троє друзів вирушили в путь, жваво розмовляючи між собою. Хто заліз у халабуду, хто сів верхи на дишло, хто чимчикував обік візка — як кому подобалося. День був пречудовий. Навіть курява, яку вони збивали, мала розкішний, солодкий запах; з рясних садів обабіч дороги до них озивалися веселим щебетанням пташки; подорожні, що траплялися, приязно віталися з ними і зупинялись, аби сказати кілька приємних слів про їхню незрівнянну халабуду; а кролі, сидячи біля хвірток своїх палісадників, тільки сплескували передніми лапками:

— Оце так-так! Оце дивина!

Пізно ввечері, вже за багато миль від дому, стомлені й щасливі, вони зупинилися на вигоні, подалі від людського житла, пустили коня пастися, а самі скромно повечеряли на моріжку біля халабуди. Жаба розводився про те, що він збирається робити в наступні дні, а зорі на небі ставали все більші та яскравіші, і жовтий місяць, що несподівано й тихо з’явився наче нізвідки, приєднався до їхнього гурту, слухаючи розмову. Нарешті вони вклалися на ліжка в халабуді, і Жаба, потягаючись, сонно промовив:

— Що ж, добраніч, друзі! Оце і є справжнє життя для мужчини! А ви базікаєте про якусь там свою річку!

— Я не базікаю про свою річку, — терпляче озвався Щур. — І ти це знаєш, Жабо. Але я думаю про неї, — додав він розчулено, стишивши голос. — Думаю весь час.

Кріт висунувся з-під ковдри, намацав у темряві лапку Щура і потиснув її.

— Я зроблю все, що ти захочеш, Щурику, — зашепотів він. — Давай втечемо завтра вранці — ще вдосвіта — та й вернемося до нашої любої, милої нірки над річкою?

— Ні, ні, ми будемо тут до кінця, — прошепотів Щур у відповідь. — Щиро дякую, але я повинен бути з Жабою до кінця мандрівки. Його небезпечно залишати самого. Та ми недовго й подорожуватимемо. Забаганки в нього завжди скоро минають. Добраніч!

Мандрівка справді скінчилася навіть скоріше, ніж сподівався Щур.

Від усіх денних переживань та свіжого повітря Жаба спав так міцно, що вранці його, скільки не торсали, не могли добудитися. Отож Кріт зі Щуром спокійно й розважливо взялися до роботи, і, поки Щур годував коня, розпалював багаття, мив після вчорашньої вечері посуд та готував сніданок, Кріт збігав до сусіднього села — а дорога неблизька, — купив молока, яєць і ще дечого, про що Жаба, звісно, зовсім забув. І ось, коли все було зроблено і обоє друзів сіли перепочити, бо таки стомилися, на світ божий нарешті вийшов Жаба, свіженький та веселий; він одразу ж зауважив, мовляв, куди легше й приємніше жити так, як вони живуть нині, не знаючи всіх тих виснажливих клопотів і турбот, якими обтяжує домашнє господарювання.