Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

Страховинний автомобіль повільно під’їжджав все ближче й ближче і нарешті зупинився за два кроки від Жаби. З машини вилізли двоє і підійшли до скуленої тремтячої, стражденної істоти, що лежала на дорозі, і один з них сказав:

— Дивись! Який жаль! Тут якась убога бабуся... певно, прачка... Зомліла просто на дорозі! Мабуть, у неї запаморочилася голова. Бідолашна! Може, вона не їла сьогодні. Давай заберемо її в машину і одвеземо до найближчого села — там, певно, у неї є родичі.

Вони обережно перенесли Жабу в автомобіль, посадовили на м’які подушки і поїхали далі.

Жаба почув, як вони співчутливо й прихильно говорять про нього, і зрозумів — його не впізнали. До нього почала повертатися хоробрість, і він обережно розплющив одне око, а потім друге.

— Поглянь! — гукнув один з пасажирів, — їй уже краще. Що то значить свіже повітря! Як ви себе почуваєте, мем?

— Спасибі за вашу ласку, — промовив Жаба кволим голосом. — Мені вже краще!

— От і гаразд, — сказав чоловік. — Тепер полежте спокійно і, головне, постарайтесь не розмовляти.

— Не буду, — мовив Жаба, — Тільки якби сісти на передньому сидінні, біля водія, мені було б легше дихати — там більше повітря, тоді стало б зовсім добре.

— От розумна жінка! — здивувався чоловік. — Звичайно, пересідайте.

Вони дбайливо допомогли Жабі пересісти на переднє місце, поруч з водієм. І рушили далі.

Жаба майже зовсім оговтався. Вмостився зручніше, подивився довкола, силкуючись подолати той трепет, те палке бажання, ту знайому жагу, що наростала в ньому й поступово геть заволоділа ним. «Це ж сама доля! — мовив він собі. — Навіщо ж опиратися? Навіщо силувати себе?» І він повернувся до водія.

— Перепрошую, сер, — сказав він. — Чи не були б ви такі ласкаві, щоб дозволити мені спробувати трошечки покерувати машиною? Я весь час уважно дивилася, як ви це робите, і, знаєте, мені здається, це досить легко й дуже цікаво... Було б так приємно розповісти родичам, що й мені доводилося керувати автомобілем!

Водій у відповідь так весело засміявся, що господар машини поцікавився, в чому річ. А коли дізнався, то на велику Жабину радість проказав:

— Браво, мем! Мені подобається ваша мужність. Дозволь їй трошки, тільки пильнуй, щоб чого не скоїлося.

Жаба нетерпляче переліз на сидіння, яке звільнив для нього водій, ухопив лапами кермо, вислухав з удаваною уважністю настанови, що йому їх давали, і рушив з місця, але спочатку повільно і обережно, бо постановив бути розважливим.

Пасажири позаду заплескали у долоні, і Жаба почув їхні схвальні вигуки:

— А в неї непогано виходить! Уявіть собі — прачка, а як добре веде машину! І це з першого разу!

Жаба поїхав швидше, тоді ще швидше, ще. За його спиною почулися застережливі голоси:

— Обережніше, прачко!

Але Жаба вже розпалився, і його понесло.

Водій намагався перешкодити йому, та Жаба притиснув його ліктем до сидіння і рвонув на повну швидкість. Шалений зустрічний вітер, гуркіт мотора та двигтіння машини геть сп’янили його.

— Прачка, аякже! — погордливо гукав він. — Хо-хо! Я — Жаба, ловець автомобілів, нищитель в’язниць, Жаба, для якого нема перешкод! Сидіть нишком, і ви узнаєте, що то справжня їзда, бо попали до рук славетного, неперевершеного, безстрашного Жаби!

Перелякано зойкаючи, всі у машині посхоплювалися й накинулись на нього.

— Хапайте його! — горлали вони. — Хапайте цього Жабу, лиходія, що вкрав наш автомобіль! В’яжіть його, закуйте в кайдани, тягніть до поліції! Геть несамовитого, небезпечного Жабу!

Куди там! Їм би подумати, їм би трохи розважити, їм би згадати, що спершу треба якось зупинити машину, а вже потім братися до Жаби. Легким поворотом керма Жаба спрямував машину на живопліт, що тягнувся вздовж дороги. Ривок, удар, і колеса автомобіля вже збивали мул у ставку, де напувають коней.

Жаба відчув, що летить у повітрі, стрімко, мов пущений із пращі, і плавно, як ластівка. Відчуття польоту йому подобалось, а сам лет тривав так довго, що він уже подумав, чи не виросли у нього крила, чи не став він Жабоптахом, коли зненацька гепнувся на спину в густу, м’яку лугову травицю. Він сів і побачив у ставку напівзатонулиий автомобіль; водій з пасажирами, плутаючись у довгих плащах, безпорадно борсались у воді.

Жаба хутко скочив на ноги і щодуху побіг навпростець, продираючись крізь чагарі, перестрибуючи канави, перетинаючи посіви, аж поки геть засапавсь і знесилів. Тоді пішов повільніше. А коли трохи віддихався і відчув здатність мислити, раптом захихотів, його чимдалі більше розбирав сміх, і, зрештою, він так зареготав, що впав під кущем.