Кеннет Грехем - Вітер у верболозі

«Отже, є все-таки ще одне справжнє життя?» — подумав собі Щур. А вголос запитав:

— А звідки ти йдеш? — Від ледве стримався, щоб не спитати, куди той прямує; а втім, Щур здогадувався, що відповідь може бути тільки одна.

— З однієї чудової маленької ферми, — відповів мандрівник. — Вона десь он там,

— показав він на північ. — Але давай не будемо про неї. Я мав там усе, що хотів, чого тільки можна жадати від життя, і навіть більше. І ось я тут! Щасливий, що я тут, щасливий, і край! Он скільки вже миль позаду, он на скільки годин ближче до того, чого прагне моя душа!

Його блискучі очі прикипіли до обрію; здавалося, в цьому просторі, сповненому музики пасовищ та нив, він ловив якийсь тільки йому потрібний звук.

— Ти не з нашого гурту, — мовив Водяний Щур. — Але й не фермер; взагалі, наскільки я можу судити, ти нетутешній.

— Це правда, — погодився незнайомець. — Я корабельний щур, так, так! А порт моєї першої приписки — Константинополь, хоч і там я теж, так би мовити, іноземне судно. Друже, хочеш послухати про Константинополь? Величезне місто, стародавнє й славнозвісне. Ти, певно, чував про Сігурда, норвезького короля, про те, як він плавав у ті краї на шістдесятьох кораблях і як, коли він зі своїми вояками проїздив по місту, всі вулиці на його честь вистелили парчею та червоною китайкою; і про те, як імператор з імператрицею завітали на борт його корабля й бенкетували з ним. Коли Сігурд повертався додому, багато його вікінгів зосталися в Константинополі й служили особистими охоронцями імператора, а мій прадід, норвежець, теж лишився на одному з кораблів, які Сігурд подарував імператорові. І це не дивно, бо ми споконвіку були мореплавцями; що ж до мене, то місто, де я народився, можна вважати моїм не більше, ніж будь-який інший великий порт на шляху від тих місць аж до Темзи. Я знаю їх усі, і вони знають мене. Висади мене на першому-ліпшому їхньому причалі чи набережній, і я вже дома.

— Ти, напевно, подорожував у далекі краї, — сказав Водяний Щур, якого дедалі більше розбирала цікавість. — Місяць за місяцем у відкритому морі, закінчуються харчові припаси, прісної води обмаль, зате душа спілкується з могутнім океаном і таке інше. Правда?

— Зовсім ні! — щиро обурився Корабельний Щур. — Таке життя, як ти змалював, не про мене. Я належу до каботажного судноплавства й рідко буваю у відкритому морі. Веселі розваги на березі ваблять мене нітрохи не менше, ніж будь - яке плавання. Ох, ті південні портові міста! їхні запахи, якірні вогні вночі — неповторні чари!

— Що ж, можливо, ти обрав собі справді чудовий шлях, — мовив Водяний Щур з ноткою сумніву. — Тоді розкажи мені трохи про той твій каботаж, коли є бажання, про те, що хоробра тварина може винести звідти, щоб на схилі віку розрадити душу біля каміна спогадами про свої доблесті, бо моє власне життя, признаюся, здається мені як на сьогодні надто вже тісним і обмеженим.

— Останнє плавання, — почав Корабельний Щур, — що зрештою привело мене до цієї країни й було пов’язане з неабиякими надіями на власну сухопутну ферму, — то яскравий взірець моїх подорожей; більше того, в ньому наче відбилося все моє розмаїте життя. А почалося, як буває, із сімейних чвар. Удома було піднято штормовий сигнал, і я найнявся на невеличке торгове судно, що відпливало з Константинополя через «класичні моря» 9, в яких кожна хвиля несе трепет невмирущої пам’яті, до островів Греції і до Леванту 5 5 Левантом називають країни Східного Середземномор'я. . Це були золоті дні й цілющі ночі! То входимо в гавані, то виходимо з них — і всюди давні друзі! Вдень, у саму спеку, спиш собі десь у прохолодному стародавньому храмі або в зруйнованому водоймищі, а тільки-но зайде сонце — бенкети й веселощі під величезними зорями на оксамитовому небі! Потім ми змінили курс і попливли вздовж берегів Адріатики, які просто купалися в зливі кольорів — янтарного, рожевого, аквамарина; ми кидали якір у широких, закритих з усіх боків гаванях, блукали у величних старовинних містах, поки одного чудового ранку, коли сонце з царственною неспішністю сходило позаду нас, вступили, немов по золотій доріжці, до Венеції.

О, Венеція — прекрасне місто, де кожен щур може гуляти вільно й

зазнавати невимовної насолоди! А коли стомишся гуляти, сідаєш вночі на парапеті Великого каналу й бенкетуєш з друзями, а в повітрі бринить музика, а небо всипане зорями, мінливі вогні мерехтять на блискучих бортах гондол, які погойдуються на воді. Гондол стільки, що можна по них перебігти весь канал від берега до берега! А страви... Ти любиш устриць? Ну, гаразд, гаразд, не будемо про це.