Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 02 [Hurtom.com]

Подаються за автографом.

«...с естрі Ольз і...» — Ользі Петрівні Косач-Кривинюн (1877—1945), молодшій сестрі Лесі Українки.

з НІМЕЦЬКОЇ

Генріх Гейне

З «КНИГИ ПІСЕНЬ»

Вперше надруковано у виданні: Всесвітні твори. Книга пісень Генріха Гейне. Переклад Лесі Українки і Максима Стависького. Львів, 1892, 103 стор. Лесі Українці у цьому виданні належить 92 переклади. Переклади нумеровані відповідно до оригіналу. Під кожним віршем вказано ініціали перекладача. Олена Пчілка написала передмову і переклала епіграф:

Я вложив у сюю книгу Всю журбу мою, всі жалі,

Разом з нею ти розгорнеш Мого серденька скрижалі.

Переклад «Книги пісень» був закінчений ще до 1890 р. В листі до М. П. Драгоманова від 6 грудня 1890 р. з Луцька Леся Українка повідомляла: «Гейне мій завтра поїде вже до друку,— я йому дуже рада! Сим випуском вийдуть: «Lirisches Intermezzo», «Heimkehr» та «Harzreise».

У Львові видати книжку допоміг І. Франко — він наглядав за друком, правив коректуру.

Ще до вйХоду у світ збірки кілька перекладів Лесі Українки з «Книги пісень» були надруковані у журн. «Зоря»: «Они мене дражнили...», «Чого так поблідли ті рожі ясні?», «Як я про свою говорив вам печаль...» («Зоря», 1889, № 1, стор. 5), «В тебе й діаманти, і перли...» («Зоря», 1890, № 24, стор. 371).

Після виходу «Книги пісень» Леся Українка продовжувала перекладати поезії Г. Гейне. Вона мала намір у 1905 р. об’єднати всі свої переклади і видати окремою книжкою. В ІЛ (ф. 2, № 8) зберігається перший зошит (127 арк.) — зроблена невідомою рукою копія під назвою «Ліричні співанки, поеми і балади. Збірник Лесі Українки і М. Славинського». Збірник мав дозвіл київської цензури від 8 серпня 1905 p., але світу так і не побачив. У цій копії вірш 12 «Вітер смерчі білі, страшні...» з циклу «Поворіт додому» підписано ініціалами М. Славинського. Очевидно, це помилка переписувача, бо у львівському виданні «Книги пісень» він підписаний Лесею Українкою.

В ІЛ (ф. 2, № 746 і 884) зберігаються автографи перекладів дев’яти віршів з «Книги пісень» — цикл «Ліричні співанки»: 1. «Коли настав чудовий май...», 2. «І рожу, й лілею, і сонце, й голубку...», 9. «Тебе, моя любко єдина...», 23. «Чого так поблідли ті рожі ясні?..», 25. «Співав соловейко, і липа цвіла...», 47. «Вони мене дражнили...», 55. «Крізь сон колись тяжко я плакав...», 56. «Щоночі у сні бачу, мила, тебе...»; цикл «Поворіт додому»: 36. «Як я про свою говорив вам печаль...». Тексти їх збігаються з друкованими.

Датується орієнтовно 1888—1890 pp. на підставі листування.

Подаються за першодруком.

Максим Стависький — літературний псевдонім Славин-ського Максима Антоновича (1868 — ?), українського поета і перекладача, який разом з .Лесею Українкою перекладав поезії Генріха Гейне. Згодом ідейно деградував — від буржуазно-ліберальних до буржуазно-націоналістичних позицій. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції — білоемігрант.

З ЦИКЛУ «ПІВНІЧНЕ МОРЕ»

(Die Nordsee)

[8] НЕГОДА

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1948, № 9, стор. 123.

Датується орієнтовно 1888—1890 pp. Саме в цей час Леся Українка перекладала поезії Гейне.

Подається за автографом (ф. 2, № 886),

ІЗ ЗБІРКИ «НОВІ ПОЕЗІЇ»

(Neue Gedichte)

[32] NEUE LIEBE («В СВІТЛІ МІСЯЦЯ Я БАЧИВ...») ,

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка, Твори в п’яти томах. Т. 4. К., Держлітвидав, 1954, стор. 131.

Чистовий автограф перекладу (ф. 2, № 11) знаходиться в альбомі «Poesie», стор. 7, зв. У збірці Гейне цей вірш це мав загсн-ловка. Заголовок «Neue Liebe» належить Лесі Українці.

Переклад датовано «26 травня». Оскільки в автографі він міститься між віршами, написаними у 1890 p., то датується 26 травня 1890 р.

Подається за автографом.

З ПОЕМ АТТА ТРОЛЬ Сон літньої ночі

Вперше надруковано у ЛНВ, 1900, кн. 1, стор. 102—112; кн. 2, стор. 204—228, без передмови.

Через три роки поема увійшла до виданняі Генріх Гей-н е. Атта Троль. Раткліф. Балади. Переклади Лесі Українки і Максима Славинського. Видання редакції «Літературно-наукового вісника». Львів, 1903, стор. I—VI, 1—83, з передмовою. Друге видання було повторенням першодруку з незначними мовностилістичними виправленнями (форель замість пструг, смалить — смолить, загувши — зачувши, Христини — Христона, буціл — буц-ки, проулок — приулок, зів’яло — зав’яло та ін.). Великих редакційних правок зазнала тут передмова. Леся Українка, знаючи, що планується окрема книжка з її перекладом «Атта Троля», в листі до В. Гнатюка від 30 січня 1900 р. писала: «Редакція... чи не буде ласкава прислати мені негайно хоч ті книжки, де уміщений мій переклад, бо, якщо він має вийти потім окремою відбиткою, то я конечне хотіла би переглянути перший друк, чи нема там чого до поправки. Я вже мала нагоду писати вам, ласкавий добродію, що право останньої коректи я хотіла би мати завжди за собою, що се «conditio sine qua non» 1видання моїх праць (надто віршованих) чи по сей чи по той бік кордону... Як же буде з перекладами д. Стависького, що мали видаватися вкупі з моїм «Атта Тролем?» Видання книжки затягнулося, і Леся Українка не мала можливості поправити свій переклад.