Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 09 [Hurtom.com]

Йа парубки м’якинки: Сьому-тому по ковші, Іванкові півтора,

Бо женитися пора.

Йа ще пиво не вкисло,

Як вже старців натисло, Йа ще пиво не вграло, Як вже старців нагнало, Йа ще пиво без хмелю, Іванова жінка з ременю, Йа ще пиво без проса, Іванова жінка без носа, Йа ще пиво без муки, Іванова жінка без руки, Йа ще пиво без гречки, Іванова жінка з говечки, Йа ще пиво без дуба, Іванова жінка беззуба.

Ой ясно, ясно, де ясне сонце сходить,

А ще ясніше, де наша пані ходить,

А ще там ясній, де наш господар ходить, В правій ручейці золотий кубок

носить, (2) Своїх женчиків на горілойку просить:

— Пийте, женчики, йа горілойку сюю, Ой поки я вам другої наготую.

Пийте, женчики, йа горілойку, пийте, Тільки-но мені кубочків не побийте.

Мої кубочки срібнії, золотії,

Мої женчики хороші, молодії.

Ой заспіваймо, нехай вдома почують, Ой нехай же нам вечеройку готують.

Ой як не будуть вечері готувати,

Ой то не будуть йа вдома ночувати.

Ой як не будуть йа ложечки помиті,

Ой то будуть їм головойки побиті.

3

Наша матюнка йа удома домує,

Своїм женчикам вечеряти готує.

Наша матюнка столики застилає,

Своїх женчиків йа з поля дожидає:

— Йдіте, женчики, ой ідіте вже з поля, Вже вам, женчики, вечеройка готова.

4

Ой немила нам та вечеря, немила, Утомила нас та широкая нива.

Ой не так нива, як високії гори,

А ще й до того широкії загони.

Не так загони, як малейкеє жито,

Йа вже нам спину, як києм перебито.

1

Ой літав соколонько по полю Та збирав челядоньку додому:

— Іди, іди, челядонько, додому, Вигуляла все літечко по полю, Вигуляла все літечко іце й жнива, Не боліла головонька ще й спина. Не боліла головонька ні спина, Широкая нивонька — втомилась — А вже ж мені вечеронька немила, Далекая доріженька — спізнилась, А вже ж мені вечеронька немила!

Тихая вечеронька, тиха,

Нема мого вірного жениха,

А ще вона тихіщая буде,

Як мій милий з дороги прибуде, їїа приїхав йа мій милий пізно,

Йа розкидав білу постіль різно.

— Що ж ти, милий, що ж ти розізлився? Чи я винна, що ти опізнився?

Чи на свого коня вороного?

Чи па свого слуга вірненького?

— Ні на свого коня вороного,

Ні на свого слуга вірненького,

Ні на свою неньку стареньку,

Но на тебе саму молоденьку,

Де ти взяла дитину маленьку?

— Ой у полі дві тополі різно,

Там ходило два козаки пізно,

Засвітили свічку восковую,

Дали мені дитину малую,

Засвітили свічечку тоненьку,

Дали мені, дитину маленьку.

— Біжи, сину, на ярмарок пішки,

Купи, сину, реміннії віжки,

Поки, сину, до комори спати,

Візьми собі милу розмовляти.

До півночі комора шуміла,

А до світу вже мила зомліла.

Вийшов милий з комори до хати,

Лежить мати посеред кімнати.

— Мати, мати, пораднице в хаті, Порадила, як милу скарати,

Тепер порадь, де її сховати.

— Зірви, сину, в коморі підлогу, Сховай, сховай любую розмову.

— Я не буду підлоги зривати,

Я не буду милої ховати,

Треба дати йа до пана знати.

— Пане, пане, зробилась причина,— Вмерла жінка, зосталась дитина.

— Як умерла, то треба сховати,

Як сам забив, то треба чекати.

По милії в усі дзвони дзвонять. А милого нагаями гонять;

По милії йа сьічі палають,

Йа милого в кайдан закувають.

Ой люблю, люблю я шинкарчину дочку, Йа що ходить у вишневім садочку.

Ой а шинкарка сорочечку шила,

А звечора свою дочку била:

— Де ти, суко, віночок згубила?

— За Дунаєм полотно білила,

Там я, мамцю, віночка згубила,

За Дунаєм полотно спирала,

(Там, я, мамцю, вінок потеряла).

— Суди, боже, неділі діждати,

То будехмо громаду збирати,

То будемо Дунай виливати

Та будемо віночка шукати.

— Не тра, мати, людей турбувати, Треба, мати, впоправду сказати: їхав, мати, козак молоденький,

Здійняв з мене вінок рутвяненький Й накинув серпанок тоненький.

От тепер же я ні жінка, ні дівка, . Тепер же я, молоденька, поговірка. Тепер же я од роду проклята,

Тепер же я од батька прогната,

Тепер же я в лузі не калина,

Тепер же я в батька не дитина.

Тепер же я у саду не вщпня,

Тепер же я у батька не пишна,

Тепер же я в полі не криниця,

Тепер же я в брата не сестриця.

Тиха вода, тиха вода Бережечки зносить,

Молодая рекруточка Капітана просить:

— Ой ти, пане капітане, Вчини ж мою волю,

Визволь мого миленького З прийому додому.