Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 09 [Hurtom.com]

обмаже.

Ой казала мене мати за писаря дати. Оддай мене, моя мати, ой оддай! Писар листи пише й дитину колише.

46

Ой ходила квочка довкола кілочка, Коло ворона (?) Купайла,

Грало сонічко на Івана 6 6 Сей рядок повторюється після кождого стиха. (Прим. К. Квітка ). .

Та водила діти, як яснії квіти.

Та вивела вона семерр діточок.

(Гл.: Чуб. Труды, III, 194)

1Ті два рядки повторюються після кождого стиха.

Летіло помело через третє село.

Стовпом дим, стовпом дим А де ж воно впало? В Марисі на хаті.

Стала Марисина хага горіти,

Стали її хлопці хати гасити,

Стали вони воду відрами носити.

А Петруньо приніс водиці полою.

Вже ж тобі, Марисю, жити зо мною!

(Гл.: Чуб. Труды, III, 205, № 15, де є «полело» зам. «помело»)

48

Стоїть лобода вище города —

Стій, калинонько, стій, не

розвивайся! 7 7 Сей приспів повторюється після кождого стиха. (Прим. К. Квітки). Повторяється після кождого стиха з додатком другої половини того ж стиха. В автографі Лесі Українки бракує кілька сторінок.— Ред. На ті лободі чотири лебеді.

Перший лебедець — Петро-молодець,

Другий лебедець — їван-молодець,

Третій лебедець — Віхтор-молодець,

Четвертий лебедець — Гмитро-молодець.

Стоїть лобода вище города,

На ті лободі чотири лебідки:

Перша лебідка — то Лукія-дівка,

Друга лебідка — то Ганна-дівка,

Третя лебідка — Тодоська-дівка,

Четверта лебідка — то Варка-дівка.

Стоїть лобода вище города,

На тій лободі чотири пари:

Перша парка — Пегро і Лукія,

Друга парка — їван та Ганна,

Третяя парка — Тодоська й Віхтор,

Четверта парка — Гмитро та Варка.

(Гл.: Чуб. Труды, III, 210, № 36; Терещенко. Быт русско-го народа, V, 82)

Ой в ліску, в ліску дванадцять сосон, їй-богу, моя мамцю, дванадцять сосон !.

Під тими соснами дванадцять столів,

За тими столами дванадцять панів,

Між тими панами мій нелюб сидить,

Мій нелюб сидить, водиці просить,

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Я ж йому не дала водиці вмитись.

Ой в ліску, в ліску... і т. д.

Між тими панами мій милий сидить,

Мій милий сидить, водиці просить,

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Я ж йому дала водиці вмитись.

Водиці вмитись, рушничка втертись.

Записані мною і подані тут волинські купальські пісні — се матеріал настільки цікавий, що варто б їх науково обробити. Не маючи тепер на се часу і спромоги, подаю їх і так, щоб не лежали даремне, а послужили би для розширення поля при спеціальних студіях над нашими обрядовими піснями.

При піснях я записала мотиви, до них належні, бо уважаю, що записати пісню без мотиву — значить зробити тільки половину справи, тим більше, що по мотивах обрядових пісень можна уважати часом, наскільки є стародавня яка пісня. Окрім того, сі оригінальні, давні мотиви, певне, придадуться тому, хто займається народною музикою. Записувала я голоси пісень від селянок якомога вірніше, не стараючись підводити їх під яку-небудь ритмічно-музичну теорію, а бажаючи тільки удати мотив у нотах так, як чула його в співі. При записуванні пісень і мотивів я хотіла наблизитись як можна більше до фонографічної достотності, щоб удати якнайвірніше всі най-дрібніші одміни вимови і всі модуляції мотиву, бо уважаю се ідеалом усякого збирача усних народних матеріалів.

КОЛОДЯЖЕНСЬКІПІСНІ З РУКОПИСНОГО ЗОШИТА

ВЕСНЯНКИ

А в кривого танця Та не виведу кінця,

Треба його да виводити, Кінця, ладу ізнаходити. Треба ж його вести,

Як віночок плести;

Веду, веду та не виведу, Плету, плету та не виплету. Ой вінку ж мій, вінку, Хрещатий барвінку,

Ой я ж тебе плела Ще учора звечора,

Повісила тебе На золотім кілочку, (2)

На шовковім шнурочку.

Моя матінка ішла,

Та той віночок зняла, (2) Та нелюбому дала.

ЗО

Ой якби я була знала, Була б його розірвала (2) Та й у грязь утоптала Червоними чобітками, Золотими та підківками.

ЗАЙЧИК

— Заїньку, та за головоньку!

Та нікуди заїньку та ні вискочити, Та нікуди заїньку та ні вистрибнути.

— Заїньку, обернися!

Яка тобі люба-мила, обіймися! Заїньку! п’ятки-мнятки!

Та нікуди заїньку... і т. д.

— Заїньку, сінця-колінця!

Та нікуди заїньку... і т. д.

— Заїньку, обернися!