Павло Стороженко - Розбійники з лебединого шляху

Слави піратської скарбниці набув тихоокеанський Кокосовий острів. Там заховав свої багатства Едвард Девіс, який у 1683–1709 роках грабував іспанські судна і міста на узбережжі Чилі та Перу. Він нібито закопав на Кокосовому острові 300 тисяч срібних реалів, 737 злитків золота і сім бочок золотих дублонів. Через сто років цей острів став прихистком пірата Беніто Боніто, якого прозвали Кривавою Шаблею. Він заховав там величезний скарб, захоплений на двох іспанських галеонах, що везли золото й коштовні камені з Акапулько на Філіппіни. Свій скарб Беніто розпорошив у різних місцях острова, скориставшись з численних печер. Входи до них він завалив з допомогою вибухівки, а людей, що йому допомагали, убив. Найбільшим скарбом, захованим на Кокосовому острові, є так званий «великий скарб з Ліми» — золоті фігури, церковне начиння, золоті монети і злитки. Це багатство підступним чином захопив Уїльям Томпсон під час війн іспанських колоній в Америці за незалежність. Томпсон, найнятий 1821 року іспанцями, мав вивезти коштовне церковне начиння з Ліми, щоб порятувати його від жадібних рук генерала Мартіна. Але, вийшовши в море, Томпсон перебив охоронців скарбу і повернув корабель у бік Кокосового острова. Острів виявився ідеальною криївкою. Від початку століття він регулярно досліджується щораз краще оснащеними експедиціями шукачів скарбів. Але до цього часу не знайдено хоча б порошинку піратського золота.

І понині не відкрито таємницю скарбів Жана Лафіта. Вирушаючи з Гелвістена в Техасі, він нібито мав на борту корабля «Прайд» багатства вартістю 10 мільйонів доларів. Оскільки дальша доля пірата невідома, неясно, чи те багатство десь заховане, чи пішло разом з ним на дно моря, чи якимось чином розійшлося по руках. Незважаючи на це, сучасні шукачі скарбів намітили на березі Мексиканської затоки кілька місць, де сподіваються-знайти заховані Лафітом скарби.

Досі шукають і багатства, що належали капітану Робертсону. Цей пірат з «посмішкою акули», який діяв на початку XIX століття, місцем зберігання своєї здобичі обрав острів Гріган у Маріанському архіпелазі. Намагаючись уникнути розголосу, він перебив членів екіпажу і полінезійських жінок, які були з ним. Коли через деякий час капітан вирішив повернутися на острів по сховане, його оточили іспанці. Робертсон обрав смерть, але скарбів не віддав.

Не спадає інтерес до величезних нагромаджень Уїльяма Кідда. До цього часу знайдено тільки невелику частину, що зберігалася на острівці Гардінерс біля Нью-Йорка. За деякими даними, багатства Кідда заховано в одинадцяти місцях на західному узбережжі Америки. В той же час в Англії знайдено нібито оригінальні, виконані самим Кіддом, карти, що показують, де він заховав свої скарби на самотньому острівці на Далекому Сході. 1952 року японська преса опублікувала не підтверджену пізніше новину, що на безлюдному острові Йокоата, що загубився в морі поблизу Окінави, знайдено «стомільйонний» скарб капітана Кідда. Автор сенсаційної інформації, однак, не вказав, у якій валюті визначено цю суму: японських єнах чи американських доларах. Це суттєво підкорегувало б її вартість. Та, здається, меткий журналіст пустив звичайну «качку». Та й вона не розхолодила шукачів Кіддових багатств. Мабуть, недарма піратський капітан писав з камери ув'язнення голові палати громад британського парламенту:

«Відпливаючи до Індії, я заховав на 100 тисяч фунтів маєтності і хотів би, щоб з нього скористався уряд його Королівської Величності. Я не прошу в зв'язку з цим свободи, а тільки щоб мене утримували як в'язня на борту корабля, який буде призначений для цієї мети».

Чи буде колись знайдено скарби Кідда та інших піратів? Чи вони залишаться легендою, такою ж, як життя і пригоди моряків, які плавали під «чорним прапором»?

Ще в давні часи піратський промисел було визнано за один з найтяжчих злочинів проти міжнародного права. Перікл скликав у Афінах загальногрецький конгрес, на якому поряд з іншими розглядалося й питання: «Про море — щоб усі могли пливти, не остерігаючись нападу». Приборкавши Грецію, Філіпп II Македонський, батько Александра Македонського, на загальногрецькому конгресі у Корінфі 337 року до н. е. знову поставив питання про свободу мореплавства. Конгрес прийняв закон про повсюдну боротьбу з морським розбійництвом.

Але він залишився лише щирим побажанням. Стурбованість Александра завоюваннями, самоуправство намісників і командирів гарнізонів у всіх регіонах та містах велетенської держави, боротьба різних угруповань стали потужним стимулятором морського розбою. Піратська стихія ще дужче розбурхалася після смерті Александра і розпаду його імперії. Боротьба за владу претендентів-діадохів, що переросла в громадянську війну, стала живильним середовищем, у якому розросталося страховище піратства. Навіть мирні торговці при нагоді вдавалися до пошуків легшого хліба.