Павло Стороженко - Розбійники з лебединого шляху

Спартанці — то були грізні суперники. Особливо коли йшлося про їхнє військове вміння. Полікратові греки із спартанцями обложили Самос, пограбували його, а невдовзі сам тиран загинув, одурений обіцянками, на які й сам був вельми щедрий. Перський сатрап Орот уклінно попросив захистити його скарби, на які, мовляв, зазіхають вороги. За це правитель Самосу одержав би частину набутку. Полікрата попереджали про підступність Орота, умовляли не зв'язуватися з персом. Казали про це друзі, дочка. Але… що то жадоба!

Коли корабель з Полікратом приплив у Магнесію, на нього чекала там засідка: жителі цього карійського міста, що не раз потерпали від його витівок, просто розіп'яли хитромудрого пірата, як раба.

Та на цьому піратство не втихомирилося. Як і раніше, на розбійний промисел виходив кожний, хто мав змогу спорядити корабель або захопити його.

У ті часи найбільше вславилися своїми подвигами ті ж карійці, які уподобали собі острови Егейського моря. На узбережжях Сицилії та Італії розкошували в розбоях іонійці та ахейці. В VI столітті до нашої ери вони умудрилися захопити й утримувати певний час Ліпарійські острови, заснувавши там свою базу. Етруски, тобто тірренці, довгенько-таки боронилися від них. Та… фокідські пірати захопили Корсику, й етрусько-карфагенська коаліція луснула. Морська битва, яка відбулася біля Алалії, хоч і брало в ній участь по 60 кораблів з кожного боку, усе вирішила. На той час — остаточно.

Піратські шляхи частенько збігалися з дорогами філософів. Скажімо, філософ-скептик Біон потерпав у піратському полоні, а як визволився звідти, ніхто й досі не знає. Сумно закінчилася морська прогулянка в Егіну і філософа-кініка Діогена: його захопили розбишаки Скірпала, відвезли на Кріт і продали в рабство корінфянину Ксеніаду.

Чим інтенсивніше діставалися грецькі колоністи на північний схід, тим густіше мережилася акваторія Чорного і Азовського морів торговельними трасами. Початок освоєння прямого шляху через Понт Евксінський відносять до середини VI століття до нашої ери, коли жителі Синопа заснували Гераклею Понтійську — торговельну факторію, яка спеціалізувалася на торгівлі в цьому регіоні оливковою олією і вином. Гераклея Понтійська була закладена в південній точці найкоротшого шляху через Понт. У першій чверті V століття до нашої ери на протилежному березі моря була заснована її колонія — Гераклея Таврійська, яка пізніше була перейменована в Херсонес. Поза сумнівом, 550–421 роки до нашої ери, тобто час між заснуванням обох Гераклей, був періодом жвавої торгівлі і частих рейсів за маршрутом Пафлагонія — Тавріда.

Біля берегів Малої Азії цілорічно панували бризи: морські — через кілька годин після сходу сонця, берегові — після його заходу. Тому кораблі рушали в дорогу вночі, а вдень їх підхоплював морський бриз, який дув у бік берега призначення. За ясної погоди з середини шляху можна було побачити обидва береги. Це нагадувало грекам плавання у рідному Егейському морі, де завжди на горизонті виднівся якийсь суходіл. Віддаль між двома Гераклеями греки долали приблизно за півтори доби. Взимку, з жовтня по травень, бризів у районі Криму не було, а в грудні-січні кораблі навіть обмерзали. Мабуть, на цей час пряме сполучення між північним і південним берегами Понту Евксінського припинялося.

Багатство грецьких колоній, жваве мореплавство не могли не привернути увагу варварських племен, для яких розбійництво, грабунок були природним заняттям.

Основний міжнародний торговельний шлях пролягав уздовж фракійських берегів. Навіть якщо кормчі обирали прямий шлях від південного берега Тавріди до Пафлагонії, вони не могли ухилитися від зустрічі з таврами. Ще в першій половині І століття римський географ Мела писав, що ці племена «мають жахливу славу, і звичаї в них найдикіші, вони зазвичай убивають і приносять у жертву чужоземців».

Область таврів починалася відразу за Феодосією, але головною ареною їхньої діяльності за часів Боспорського царства була Балаклавська бухта. Саме тут розходилися шляхи кораблів, які пливли на захід і південь. Жодне судно не могло проминути Сигнальну бухту.

Боспорські царі, які мали за взірець антипіратську діяльність афінянина Перікла, неабияк непокоїлися з активності сусідів. Херсонесці хоча й не влаштовували анти-піратських експедицій, але завжди чатували. Дельфійський декрет 194 року до нашої ери засвідчив про захоплення в полон священних послів якимось південнокримським племенем. Це були, напевне, таври, найближчі сусіди херсонесців. Російський дослідник О. Б. Снісаренко висунув припущення, що в сферу піратської діяльності таврів входила вся західна частина моря, а в період пізньої античності вони дісталися й Середземного моря, тоді як кілікійські пірати уподобали Чорне.