Давид Серван-Шрейбер - Антирак. Новий спосіб життя

Пізніше Фолкман згадував про розмову, яку він тоді мав з сусідом по лабораторії в госпіталі, професором Джоном Ендерсом, лауреатом Нобелівської премії в галузі медицини. Фолкман цікавився, чи не забагато він розповів про свої ідеї, побоюючись, що лабораторії-конкуренти можуть просто списати в нього дослідницьку програму після того, як стаття буде опублікована в журналі. Потягуючи люльку, Ендерс відповів: «Ти цілком й повністю застрахований від інтелектуальної крадіжки. Тобі ніхто не повірить!»

І справді, Фолкманова стаття не мала жодного відгуку. Ба більше, його колеги заходилися виказувати своє несхвалення. Вони шумно вставали й полишали зал, коли Фолкману надавали слово на конференціях. Казали, що Фолкман нібито притягав за вуха свої дослідницькі результати, щоб підтвердити власну теорію, називали його також шарлатаном, що навіть гірше для вченого. Мовляв, після яскравої кар’єри хірурга він дещо розгубився. Студенти, такі потрібні для дослідницької лабораторії, почали уникати Фолкмана й не хотіли заплямувати своє навчання зв’язком з якимось диваком. А під кінець 1970-х років Фолкман навіть втратив посаду завідувача хірургічного відділення.

Попри всі ці негаразди та приниження, Фолкманова рішучість не слабшала. Двадцять років по тому ось як він це пояснив: «Я знав щось таке, чого не знав ніхто інший, я багато часу працював в операційній. Мене критикували не хірурги, а дослідники фундаментальних наук. Я добре знав, що багато хто з них ніколи не бачив раку, хіба що у пробірці. Знав, що вони не бачили того, що бачив я. Те, що пухлини розвиваються у трьох вимірах, що їм потрібні кровоносні судини в оці, у черевній порожнині і ще в багатьох місцях, усі форми раку in situ , а також сплячі пухлини – усе це я бачив на власні очі. Тому й далі казав: «Я вважаю, що мої ідеї правильні, і людям знадобиться багато часу, щоб їх зрозуміти».

Дослід за дослідом Джуда Фолкман напрацьовував основні положення своєї нової теорії раку:

1. Мікропухлини не можуть переростати в небезпечний рак, якщо не створять нової мережі кровоносних судин для власного живлення.

2. Для цього вони виробляють хімічну речовину «ангіогенін», що змушує судини наближатися до клітин і формувати нові відгалуження.

3. Нові пухлинні клітини, поширені на решту тіла (метастази), стають небезпечними тільки тоді, коли можуть, своєю чергою, притягати до себе нові судини.

4. Великі первинні пухлини розсилають метастази. Однак, ніби в колоніальній імперії, вони не дозволяють цим віддаленим територіям стати надто важливими, виробляючи іншу хімічну речовину, що блокує розвиток нових кровоносних судин, – «ангіостатин». (Це пояснює, чому метастази інколи раптом розростаються після того, як головну пухлину видаляють у хірургічний спосіб.)

Фолкман накопичував результати дослідів, але для більшості науковців ідея здавалася надто простою, тому вони казали: «То, мабуть, якась єресь». Ба більше, як це часто стається в науковій спільноті, ідею не можна було сприймати серйозно доти, доки не роз’яснено механізм , за допомогою якого пухлини контролюють кровоносні судини. Потрібно було надати переконливі докази «ангіогеніну» та «ангіостатину».

Джуда Фолкман жодного разу не дозволив критикам загнати себе на слизьке. Він ніколи не втрачав упевненості в тому, що колеги зможуть визнати очевидність його теорії, якщо їм надати достатньо доказів. Фолкман, очевидно, завжди пам’ятав про вислів Шопенгауера: «Усі великі істини проходять через три фази. Спочатку над ними сміються, потім різко критикують, а вже тоді визнають як самоочевидні», – наполегливо намагаючись довести наявність речовин, що могли запобігти зростанню нових кровоносних судин.

Однак, як їх віднайти серед тисячі різних протеїнів, вироблених раковими пухлинами? Це все одно, що шукати голку в копиці сіна. Після багатьох років невдалих пошуків Фолкман уже хотів був відмовитися від свого задуму. Аж тут йому пощастило.

Майкл О’Рейлі, молодий хірург і дослідник, прийшов на роботу у Фолкманову лабораторію. Він надумав шукати ангіостатин у сечі мишей, несприйнятливих до метастазів. Наполегливість О’Рейлі була така сама, як у його керівника. За два роки він процідив сотні літрів мишачої сечі (пізніше О’Рейлі розповідав про її огидний сморід) і, нарешті, знайшов протеїн, що блокував створення кровоносних судин, коли його перевіряли на курячому ембріоні, у якому судини переважно розвиваються швидко. Мить істини настала. Тепер вони могли перевірити цей потенційний «ангіостатин» на тваринах у лабораторії й побачити, чи запобігатиме він розвитку раку в живому організмі.