Джулия Эндерс - Внутрішня історія. Кишечник – найцікавіший орган нашого тіла

Ця книга покликана змінити такий стан речей. За її допомогою ми намагатимемося зробити так, щоб з ваших очей спала полуда: дерева – не ложки! А кишечник має свою чарівність! Шарм, як кажуть французи…

Одного разу мій сусід зайшов на кухню і спитав мене: «Джуліє, ти ж вивчаєш медицину – що насправді стоїть за процесом випорожнення?» Починати свої спогади з такого, може, й не найкраща ідея, але це питання багато що змінило в моєму житті. Я пішла до своєї кімнати, сіла на підлогу і відкрила три різні книжки. Відповідь приголомшила мене. Я навіть не уявляла, наскільки продуманим і дивовижним може бути звичайний щоденний процес.

Наш вихідний отвір являє собою шедевр: дві нервові системи старанно співпрацюють, щоб позбутися відходів нашої життєдіяльності якомога гігієнічніше та охайніше. Жодна інша тварина не робить це настільки ретельно та зразково. Для цього наше тіло має особливі прилади й технології. Усе це показує, наскільки продуманим є механізм роботи сфінктерів. Майже всі знають про зовнішній сфінктер, який можна контролювати. Але якщо піти на декілька сантиметрів далі, можна побачити схожий сфінктер, який ми не можемо контролювати свідомо.

Кожен із двох сфінктерів захищає інтереси окремої нервової системи. Зовнішній сфінктер – надійний помічник нашої свідомості. Коли наш мозок вважає похід до туалету недоцільним, зовнішній сфінктер впливає на свідомість і затримує процес на стільки, скільки може витримати. Внутрішній сфінктер – це представник нашого несвідомого внутрішнього світу. Його не цікавить, чи подобається тьоті Берті випускати гази. Він зацікавлений лише в тому, щоб нашим нутрощам було комфортно. Внутрішній сфінктер бажає вберегти організм від неприємностей. Була б його воля, тьотя Берта випускала б гази набагато частіше. Головне, щоб усередині все було гаразд, щоб хазяїна нічого не турбувало в нутрощах.

Ці два сфінктери повинні співпрацювати. Коли рештки нашої їжі сягають внутрішнього сфінктера, все відбувається рефлекторно. Однак коли справа стосується його зовнішнього колеги, не все так просто, як здається. У просторі між внутрішнім і зовнішнім сфінктерами – багато чутливих клітин. Вони аналізують поставлену продукцію на твердість та газоподібність і відправляють отриману інформацію в мозок. Тієї ж миті мозок розуміє: «Мені потрібно до туалету» або «Я можу лише випустити трохи газів». Далі процес пов'язується зі свідомістю, і все залежить від нашого оточення. Людина отримує інформацію від очей та вух і радиться зі своїм досвідом. Протягом кількох секунд результат швидкої початкової оцінки передається від мозку назад до зовнішнього сфінктера: «За моїми спостереженнями, ми перебуваємо разом із тіткою Бертою у вітальні, можемо тихенько випустити гази, але краще не треба. Буде негарно».

Зовнішній сфінктер це розуміє і починає триматися ще краще, ніж до цього. Цей сигнал помічає і внутрішній сфінктер, який з повагою ставиться до такого рішення свого колеги. Обидва сфінктери працюють у команді й затримують процес. Згодом вони знайдуть вихід, але саме тут і зараз це неможливо. Невдовзі по тому внутрішній сфінктер знову пробує виконати свою роботу. Якщо ми відпочиваємо вдома на дивані, він отримує зелене світло.

Наш внутрішній сфінктер – серйозний пан. Його девіз: що має вийти, те має вийти. І тут не може бути жодних суперечок. Зовнішній сфінктер завжди мусить мати справу зі складним світом. Теоретично можна користуватися чужим туалетом – а може, ні? Ми знаємо, що випускати гази неввічливо – чому ж я повинен бути першим, хто це зробить? Якщо я зараз не піду до туалету, то зможу спробувати ще раз лише ввечері, а це може завдати незручностей протягом дня.

Думки сфінктерів, може, й не тягнуть на Нобелівську премію, але стосуються фундаментальних питань людства: наскільки важливим є наш внутрішній світ і на який компроміс ми можемо піти, щоб досягти гармонії з зовнішнім? Одна людина щосили втримується від випускання газів і потім потерпає від болю в животі, а інша під час сімейного свята може влаштувати шоу. Компроміс – це щось середнє між цими двома ситуаціями.

Якщо ми часто забороняємо собі йти до туалету, коли це необхідно, то залякуємо свій внутрішній сфінктер. Так ми навіть можемо його перевиховати. Внутрішній сфінктер і м'язи навколо нього будуть стримуватися зовнішнім сфінктером настільки часто, що впадуть у відчай. Якщо сфінктери будуть спілкуватись у такий спосіб, це може призвести навіть до запорів.