А що таке космос і людина в ньому з точки зору сучасної науки? Серед вчених ще немає одностайної точки зору на проблеми космосу, його структуру, його влив на людину і зв'язок з нею. Більше того, адміністратори від науки цілеспрямовано стримують всебічний розвиток знань не допускаючи в провідних журналах публікацій, що несуть нові ідеї, свіжі погляді і переосмислення вже відомих істин і фактів. Але саме в цьому і є покликання фундаментальної науки!
Досить цікавим в книзі є космічний суд над Єговою, Зевсом, Брамою і Людиною. Бердник майстерно створює цікаві діалоги, що мають докази і антидокази існування богів, дискутує руйнацію релігійної свідомості і вилучення творця Бога з людської ідеології — все це складало головну сутність комуносоціалізму. І тут він знову підхоплює тезу про те, що життя одного атома тче мозаїку Вселенської еволюції, що все суще має в собі імпульс спільного атома і що ми повинні оволодіти секретом цього праатома.
А тепер поглянемо на космогонію древніх. В Індії великий дух, Махадева, породив трьох синів: Браму (будівничого), Шіву (руйнатора) і Вішну (володара матерії проявленої і непроявленої); ця космогонія постала вже в пост-Ведичний період, тобто приблизно три — три з половиною тисячоліття тому. Відповідники в грецькій космогонії тих часів, старші боги, це — брати Кроніди (сини Крона, чи Хроноса): Зевс (володар проявленої сфери впливу), Посейдон (володар всесвітніх вод), і Аїд (опікун світу покійних). У русів-українців тих часів Всебог призначив Трояна, брата Дажбога (відповідник грецькому Посейдону) владикою Неба, Землі та Підземного царства. Подібні боги були в Ірані та в скіфів. Таким чином, космогонії різних народів досить подібні: в космосі над людиною вирувало життя Богів і відбувалися метаморфози — переходи від однієї реалності до іншої, життя переходило в небуття і знову з останнього зароджувалось життя. А дух мандрував від покоління до покоління. Олесь Бердник саме цей елемент вірувань древніх, мандрівку духа, і використовує в своєму романі; він вводить Закон подільності духа, який дозволяє метаморфози і в романі це використовує Аріман розробивши програму-лабіринт, що дозволило розподілити усіх сущих по нескінченній множині сфер-реальностей. Космократори, позитивні герої роману, мають пробудити цей лабіринт і досягнути кореня причинності. Бердник також використовує термін “струмені часу, вектори часу”, число яких безліч.
Чи можливе щось подібне з точки зору сучасної доволі консервативної та скептичної науки? Ну, по перше, ми не повинні забувати, що “Камертон Дажбога” є науково-фантастичний роман-фейєрія і тому в цьому творі, звичайно, присутні суттєві перебільшення. Але які ж утаємничення простору-часу та тонкої будови Всесвіту, виведені Бердником в цьому романі (чи, можливо, особливості первобудови матерії, інтуїтивно відчуті автором, як дослідником) збігаються з науково виявленими? Хочу зазначити, як спеціаліст з теорії структури простору, що я справді вражений глибиною бачення письменником-фантастом суті проблеми.
Мабуть найбільш вражаючим для читачів буде довідатись, що древні таки справді володіли знаннями основ світобудови куди глибше, ніж сьогоднішні ортодоксальні спеціалісти в галузях квантової фізики та відносної теорії тяжіння. По-перше, і це головне, древні знали, що простір має тонку структуру на таких малих розмірах, які не підлягають вимірюванню. А сучасна фізика, на широкий загал, ще й досі оперує такими тьм'яними поняттями, як “вакуум” та “порожнеча”.
В Європі атоми були вперше введені греком Демокритом (460–370 роки до н.е.), причому він відзначав, що атоми (в перекладі на нашу мову “неподільні”) не народжувані і не знищенні, вони не можуть бути зруйновані і повинні бути асоційовані з геометричною субстанцією. Він назвав цю субстанцію етером (в перекладі з грецької “повітря”, тобто, це означало, що це легка субстанція в порявнянні з тяжкою землею); в ті часи абстрактні терміни в мовах були відсутні, тому проблема термінів стояла дуже гостро. Демокритові атоми мали геометричні форми, які характеризувалися випуклостями та ввігнутостями. Крім того, в його теорії фігурували амери (в перекладі “невимірюваний”, тобто вкрай малий), також елементи простору. Таким чином, демокритові атоми являли собою елементарні цеглинки простору-субстрату. І саме до такої картини світобудови прийшов автор цих рядків в нещодавніх своїх дослідженнях проведених спільно з одним з провідних французьких математиків, професором Мішелем Боня.
Читать дальше