Тонино Гуэрра - Сад забутих плодів

Я вже два дні в Лозанні з курсом лекцій. Здебільшого сиджу в готелі, спостерігаючи за пожильцями. Розпещені риси розпливаються під елегантними капелюхами. Невпевнена хода любителів масла й вершків, надлишок яких тремтить у м’яких губах. І вічна туга, викликана думкою про ймовірність смерті, яка позбавить кістки такої вже звичної для них вигоди пухких перин. Озеро на захід сонця росте і стає небом. Я знаю, що маленькі потяги з прозорими дахами піднімаються вузькоколійкою в гори з насунутими на вершини каптурами, щоб дістатися дерев’яних шато, де пахне сиром і мохом. Там, нагорі, у вікнах старої оселі геніального Бальтюса бовваніють обличчя японок, які охороняють мазки його східних полотен.

Ми відвідали чоловіка, що його я шаную як одного з найвизначніших художників світу. Він мешкає на околиці Москви, де все нове і просторе. За винятком квартир. Ми насилу подолали кучугури та кригу. Михайла Матвійовича Шварцмана я побачив з іще білішою бородою й ще меншим інтересом у напівзаплющених очах до всього, що могло б відволікти його від власних думок. В одній із двох кімнат його квартири, де обідають, розмовляють і п’ють чай, у строго систематизованому безладі стоять прихилені до стіни полотна. Мила й ніжна пані Іра показує нам чоловікові картини, а тоді акуратно переставляє їх у коридор, за яким у маленькому передпокої звалені капці для тих, хто скидає обліплене снігом і брудом взуття. Михайло Матвійович Шварцман творить великий складаний собор (на таку думку навів мене його живопис). Частини велетенської споруди розкладені кімнатою — до часу, коли трапляється щасливець, якому художник вирішить показати свої роботи. Тоді собор складається воєдино, частина по частині. Він подібний до готичних храмів із їхньою складною павутиною уступів, що підтримують кам’яне мереживо. Однак спрямовані в небо механічні конструкції цього собору сповнені дії й духу, вони утворюють єдиний організм, водночас зберігаючи пам’ять фресок і великого живопису минувшини. Спостерігаючи за величним патріархом, я раптом зрозумів, що він дедалі більше стає бранцем собору, який творить. Справді, моя дружина запитала його навіть якоїсь миті: — Михайле Матвійовичу, де ви думками витаєте?

Він щиро відповів:

— Наче ж, у себе.

Дерева мигдалю навколо будинку, які видираються схилом до руїн палацу родини Малатеста, так щедро цвітуть, що ми з дружиною подерлися слідом за ними, щоб зануритися головами в запашну гущавину крони найнижчого з дерев. Нас оглушило дзижчання тисяч бджіл, які злетілися з усієї долини, щоб напитися першого нектару. Мені пригадався довгий ряд паралельних стовпів уздовж покинутої залізниці в долині Ум-Баки в Азербайджані. Їх огортало тремтливе повітря, і ми з Антоніоні прикладали вухо до деревини — точнісінько так, як це робили хлопчаками.

Уже вдруге я зранку приходжу з Джанні на площу й сідаю з ним на сходи собору. Ми чекаємо перших ластівок, які повертаються у свої гнізда під дашком дзвіниці. Повітря гаряче, і мигдаль у цвіту світиться навіть уночі. Пенсіонери гріються на сонці коло джерела. Кладуть руки на гаряче каміння й часом намагаються ловити мух. Коли порфірні куби поруч із аркадою стають вологими від роси, це означає, що в долині впав туман.

У машині з Джанні, вечір. Хтось запалив багаття на честь святого Джузеппе [2] Джузеппе — італійська версія біблійного імені Йосеф (Йосип). 19 березня католицька церква відзначає день святого Йосипа з Назарета, земного батька Христа ( прим. пер .). . Якась дівчинка, сама посеред поля, дивиться на пломені свого маленького багаття. Ясна річ, благатиме святого Джузеппе, щоб у неї виросли перса, бо про таке заведено молитися в тутешніх горах.

Під сильними поривами вітру осипається мигдалевий цвіт. Ми намагаємося ловити його в повітрі перевернутими парасолями. Одна пелюстка прилипла мені до лоба. Я її там залишив. Знаю, що багато ченців-буддистів ховають їх. Амбіції й почуття зверхності мають ослабнути в людини настільки, щоб вона досягла розуміння всіх інших життів. Світ навколо нас єдиний у своїй цілісності, і все суще на землі має рівні права. Одні мають мову, аби спілкуватися звуками і словами, інші висловлюються барвами й пахощами. Життя — це подих, що міститься навіть в окремому листочку. Треба відчувати страждання квітки так само, як і знак дружби, що приносять нам пахощі. Схід — це не тільки географічна зона. Схід — це також улоговина в нашій свідомості. Схід — це обтічна позиція відносно вертикального світу. Схід — це увага до тремтіння одного листочка.