Паоло Росси - Їсти. Потреба, бажання, одержимість

Усередині західної культури безліч інтелектуалів можуть відкидати, заперечувати, засуджувати власну культуру, відмовлятися від неї, навіть соромитися того інституційного устрою та світу ідей, у якому вони живуть, працюють і публікують свої статті та книжки. Можуть висловлювати симпатію щодо інших культур, відмінних від їхньої. Нічого поганого в цьому немає. Такі засудження є також стимулом для подальшого розвитку, росту та покращення суспільства і одночасно — незаперечним доказом повної належності вищезгаданих інтелектуалів до західного світу. Тому що лише й винятково у цьому так гаряче засуджуваному ними західному суспільстві такі прояви поведінки не лише сприймаються терпимо, а й уважаються та приймаються як позитивні показники подальшого суспільного розвитку.

Їсти — це не лише винятково природа або лише культура. Це щось середнє між природою та культурою. Належить їм обом. Має безпосереднє відношення як до першої, так і до другої [10] Сайт, присвячений питанням харчування: www.treccani.it/site/Scuola/Zoom/Archivio/scuola_zoom04.htlm .

Коли у 1964 році вийшла книжка «Сире й варене» ( Le Cru et le cuit [11] Paris, Plon. Див. також K.E. Müller, Piccola etnologia del mangiare e del bere, Bologna, Il Mulino, 2005. ) Клода Леві-Стросса, вчені мого покоління (сьогодні їм уже за вісімдесят) усвідомили не лише те, що за так званими сенсорними якостями — наприклад, сире та варене, свіже та тухле — стоїть певна логіка та історія, а й той факт, що їжа та її приготування — це зовсім не другорядні чи неважливі елементи, а їхні особливості та відмінності пов’язані зі споживанням їжі у спільноті чи у самотності, з переходом від природи до культури та зі світом систем символів. Способи споживання їжі можуть розповісти нам багато цікавого та важливого не лише про спосіб життя, а й про структуру спільноти та ті правила, які дають їй змогу існувати та розвиватися з плином часу.

«Канібали та царі. Природа культур» ( Cannibals and Kings. The origin of cultures ) Марвіна Гарріса вийшла у Нью-Йорку в 1977 році, а італійською — через два роки у видавництві «Feltrinelli». Схожі змінні за схожих умов приводять до схожих результатів; виходячи з цього засновку, можна було порівняти різні епохи та різні устрої та стилі життя, а також припустити існування певного типу детермінізму (спорідненого з тим, що притаманний еволюції), який характеризує соціальні явища. У 1980-х і 1990-х роках побачили світ книжки, неординарні та блискучі за викладом, автором яких був П’єро Кампорезі, професор італійської літератури Болонського університету, один із найвидатніших учених із питань взаємозв’язків між народними віруваннями, літературою та харчуванням: «Країна голоду» ( Il paese della fame [12] Bologna, Il Mulino, 1978. ), «Дикий хліб» ( Il pane selvaggio [13] Bologna, Il Mulino, 1980. ), «Майстерні почуттів» ( Le officine dei sensi [14] Milano, Garzanti, 1985. ), «Земля та місяць» ( La terra e la luna [15] Milano, Garzanti, 1985. ). У кожній з цих книжок історія харчування та відповідна історія голоду перепліталися з високою літературою та народною усною творчістю, з фольклором і культурою простого люду, ставали часткою історії ідей, в якій присутні народні легенди та розповіді, де згадуються достаток і карнавал, їжа до донесхочу, що зазвичай приходила на зміну періодам відчайдушного, виснажливого та хронічного голоду. Волоцюги, жебраки, бідні селяни виходили зі світу забуття й ставали героями якоїсь історії, і тут годилися без розбору (як того хотілося Джамбаттістові Віко [16] Джамбаттіста Віко — італійський філософ, історик та юрист XVIII ст., уродженець Неаполя. — Прим. пер. ) будь-які теми та засоби. Історія ідей і менталітету ставала близькою родичкою культурної антропології. Великий внесок до розвитку цієї теми зробив своїми численними творами Массімо Монтанарі [17] Nuovo convivio. Storia e cultura dei piaceri della tavola nell’età moderna, Roma-Bari, Laterza, 1991; Convivio oggi. Storia e cultura dei piaceri della tavola nell’età contemporanea, Roma-Bari, Laterza, 1992; La fame e l’abbondanza. Storia dell’alimentazione in Europa, Roma-Bari, Laterza, 1993; з A. Capatti, La cucina italiana. Storia di una cultura, Roma-Bari, Laterza, 2005. , який вивчав особливості та звичаї харчування за доби Середньовіччя, кулінарні переваги ближчих до нашого часу століть і сучасні вподобання, а також написав історію харчування в Європі, яку переклали та видали у багатьох країнах. Філософія та антропологія розглядаються у тісному зв’язку також у книжці Леона Р. Каса [18] The hungary soul. Eating and the perfection of nature, New York, The Free Press, 1994. Див. також M. Livi Bacci, Popolazione e alimentazione. Saggio sulla storia demografica europea, Bologna, Il Mulino, 1987. , присвяченій питанням їжі під кутом зору вдосконалення нашої природи. Цент­ральною темою цих праць є ставлення до їжі та стосунки їжа–культура.