Паоло Росси - Їсти. Потреба, бажання, одержимість

Сьогодні це вибір тисяч дівчат і хлопців. Для них їжа перетворилася на ворога. Як таке могло статися? Як змогли злитися в єдине культурні моделі життя з патологічними формами? Чи існує якийсь зв’язок між нашими сучасними поглядами на їжу та харчування і тим шляхом, який обрали для себе ці юнаки та юнки? Чому на цьому шляху так багато подорожніх? Чому цей вибір такий трагічний і загрожує привести у точку неповернення? Ось що пише Массімо Рекалькаті:

«Клінічний досвід демонструє нам, як тривалий анорексичний стан і різноманітні методи утримання від їжі призводять до фатальних наслідків для людського організму, що не піддаються зовнішньому контролю, як, наприклад, вироблення ендорфіну, який провокує у хворого хвилю збудження такої самої сили, як і та, що викликає голод, тим самим придушуючи його. Це збудження доводить до повного виснаження, до гальмування інстинкту виживання, ще раз підтверджує думку про те, що хворий на анорексію не просто відкидає потреби тіла, а й отримує насолоду від його знищення, немовби перебуваючи в іншому вимірі... Існує певна насолода порожнини, яка видається сильнішою або, точніше — якщо скористатися фройдівським визначенням, — “більш рушійною”, ніж насичення» [156] M. Recalcati, Fame, sazietà e amgoscia, в «Kainos», 2007, № 7, fame/sazietà: www.kainos.it/numero7/ricerche/recalcati.htlm. Див. також M. Recalcati, L’ultima cena: anoressia a bulimia, Milano, Bruno Mondadori, 2007. .

«Пацієнти, як правило, з багатим культурним та інтелектуальним багажем зводять сенс свого життя до ідеалізованого та нереального тіла, думають і говорять лише про нього, а для всього іншого місця в їхньому житті немає: ні для стосунків, ні для інтересів і захоплень. Усі думки направлені на власне тіло, яке сприймається хибно, необ’єктивно, під впливом захворювання. В цьому немає якоїсь надмірної духовності, це радше її зникання. На піці захворювання від пацієнтів залишається одне лише тіло, а не, як здавалося б, один лише розум: те виснажене тіло є образом їхньої розрізненої та непевної особистості, порожньою оболонкою, яку належить змінити, пошкодити та ненавидіти, щоб почуватися живими» [157] P. Bianchini, L. Dalla Ragione, Il cuscino di Viola. Dal corpo nemico al corpo consapevole, Reggio Emilia, Diabasis, 2006, p. 67. .

Ідеї поширюються, як хвороби, а тому, звичайно, не випадково назва хвороби увійшла і до світу рок-музики. У 1995 році рок-група «Dark Death Metal», що існувала з 1991 року, змінила свою назву на «Anorexia Nervosa» ( Нервова анорексія ). Їхня нова музика, як повідомляє сайт, народилася на згарищі попередньої некромантичної фази. Коли у членів групи запитали, чому вони обрали саме таку назву, відповідь була ось якою:

«Ця назва, що є також назвою нервового захворювання, у певному сенсі чудово втілює в собі наш підхід до сприйняття світу: відмова від утраченого існування у мороці тиранії, що охоплює все й усіх, оскільки бездумно приймається пересічними членами суспільства, відмова від матерії, пошук абсолютного» [158] www.ranska.net/musiques-francophones .

Багато методів генетично-молекулярних досліджень, як писав Ґільберто Корбелліні, виходять з того, що ризик майбутнього захворювання кожного окремого індивідуума залежить лишень від його індивідуальної генетичної інформації. Насправді, додає він, тільки 5 відсотків пацієнтів із раком грудей або прямої кишки мають позитивні результати тестів генетичної схильності до цих типів раку. Треба особливо виділити його висновок:

«Це просто залежить від того, що причина захворювання індивідуума, а також протікання самої хвороби ніколи не визначаються лише одним геном і ще менше залежать винятково від його генотипу, ба також від особливих умов, які впливають на індивідуума протягом його розвитку, росту та життя у дорослому віці, і саме вони впливають на вираження його генетичної інформації, що виявляється через певне захворювання» [159] G. Corbellini, Breve storia delle idee di salute e malattia, Roma, Carocci, 2004, pp. 118–119. .

Здається, можна дійти висновку, що значний акцент на факторах довкілля (був такий період, коли все вивчення анорексії крутилося навколо стосунків дочка–мати), як і надмірна увага до генетичних чинників, видаються недостатніми та частковими. Таким чином пояснюється той факт, що анорексія — це нікому не відома хвороба у країнах третього світу та там, де існує проблема голоду, а також виправдовується (хоча б інколи та частково) селянська мудрість, висловлена одним із літніх жителів Тоді. Говорячи про щойно відкрите відділення, де лікуватимуться анорексичні дівчата, він сказав присутнім: «Якщо почнеться нова війна, то відразу всі вилікуються».