Віра Манько - Українська народна писанка

Отже, писанка готова.

Є ще один вид писанки, який виготовляється за цією ж технологією, але з деякими відмінностями – це білі писанки, тобто писанки з білим тлом.

Такі писанки починають писати не з білого кольору, а з жовтого. Яйце обробляють в оцтовому розчині і зафарбовують у жовтий колір. Всі контурні лінії в цих писанках жовті. Далі все робиться відповідно до взору і вже поданої технології. Коли писанка зафарбована в чорний (останній) колір, потрібно покрити воском всі місця, які мають бути на писанці найтемнішими (чорними). Після цього писанка піддається травленню. В давні часи це робилося за допомогою капустяного квасу. Писанка опускалася в капустяний квас і травилася 30 хв. Після цього яйце промивалося чистою водою і все тло на писанці ставало білим. Треба старатися дуже добре покривати воском всі частинки малюнку, бо на чорному тлі не завжди видно не покриті воском місця, і квас може витравити й частинки малюнку. В наш час можна витравити писанку, не піддаючи її такому довгому процесу. Це робиться за допомогою розчину хлорного вибілювача: 2 стол. ложки «Білизни» на склянку води. Писанка вибілюється впродовж кількох секунд.

Ці писанки доволі рідкісні, але особливо гарні.

Такі писанки характерні для Західної України, особливо для Львівщини і Лемківщини. Вони виготовляються майже за тією ж технологією, що вже була описана, за винятком операції нанесення воску на яйце. Віск наноситься не писачком, а сірничком або голівкою шпильки чи цвяшка, закріпленого на дерев’яному держачку. Для цього потрібно мати невелику металеву посудину. В неї кладеться віск, який розтоплюється на гарячій плитці. Віск повинен бути постійно розтопленим і гарячим. Тоді береться сірничок, вмочується в гарячий віск і швидким рухом наноситься на яйце, при цьому віск, що застигає, утворює ніби пелюстку. Таким чином на писанці виписуються квітки, гілочки, доріжки. Переважно це рослинні орнаменти. Такий розтоплений віск використовують і для писання писачком. Саме так пишуть писанки на Гуцульщині. У мисочку з розтопленим воском занурюють декілька писачків з тоненькими лієчками і ними по черзі пишуть, доки у писачку не закінчується віск. Тоді беруть з мисочки наступний, а перший знову опускають у миску, і він поволі наповнюється воском і чекає своєї черги.

Скробанки (шкрьобанки), як правило, є одного кольору, переважно темного. Яйце зафарбовують в будь-який темний колір і гострим предметом, наприклад голкою або шилом, на ньому видряпують візерунок. Для скробанок брали переважно яйця з темною шкарлупкою, бо в них вона міцніша, ніж у білих. Скробанку робили на повних яйцях, і лише після того, як вона була готова, її або запікали, або видували.

Мальованки – це яйця розписані акварельними фарбами, гуашшю або спеціальним лаком, який продається зараз у крамницях, за допомогою пензлика. Мальованки не є традиційними і не мають глибоких коренів, але багато дітей в школах, замість писанок на Великдень, малюють власне мальованки; на них переважають рослинні орнаменти.

На завершення хочеться сказати добре слово про ремісника – майстра, невідомого творця, який губиться у Традиції і який творить Традицію. У відношенні мистецтво – ремесло мистецтво вважають вищою формою, абсолютним виявом індивідуальної творчості, викликаної натхненням, під час якої твориться щось якісно нове; відсутність натхнення нібито робить її ремеслом, простим відтворенням старого. Митець розмежовує працю і мистецтво, він свідомий свого виняткового статусу; для ремісника це єдиний процес, це саме безіменне і вічно відтворювальне життя, яке лишає по собі дерев’яні церкви, витвір дзвінкої сокири, мальований посуд, вишивані рушники, глиняне начиння… усе, що служить, оточує – й усе сповнене глибоких змістів. У кожному народному майстрові живе у підсвідомості Великий митець, який тисячами рук у часі та просторі творить-відтворює свій грандіозний твір, при цьому все оберігаючи та спрямовуючи до вищої Божої сили. Одухотворена традиція робить усе навколо вартісним, вписаним у життєвий колообіг, іншою стає якість самого життя. Коли ж рукомесла вироджуються чи втрачають притаманні їм риси в нашому технізованому і десакралізованому світі, речі стають буденними, мертвими, неоживленими людською душею, викинутими із людського спілкування – світ стає холодним і самотнім.