Збіґнєв Герберт - Варвар у саду

Особливою популярністю користувалася вохра. У гротах Роше та де Езі знайдено доісторичні комори цього барвника. У третинних пісках біля Нонтрона відкрито сліди експлуатації цього матеріалу, і то у значних масштабах.

Барвники тоді вживали мінеральні. Основу чорного складав магній, а червоного — окисні заліза. Шматки мінералів розтирали в порошок на кам’яних плитах чи кістках тварин, скажімо, лопатках зубра, про що свідчать знахідки у Па-нон-Па. Таку кольорову пудру зберігали у порожнистих кістках чи невеликих торбинках, приточених до пояса, які ще у минулому столітті носили митці-бушмени, винищені бурами.

Розтертий у порошок барвник змішували з тваринним жиром, шпиком чи водою. Контури часто обводили кам’яним долітцем, малювали натомість пальцем, пензлем із волосу тварин або пучком сухих галузок. Давні митці також використовували трубочки для видмухування розтертої на порошок фарби, про що свідчать розписи Ляско — великі поверхні нерівномірно вкриті кольором. Ця процедура породжувала ефект м’яких контурів, зернистої поверхні, органічної фактури.

Дивовижна здатність використовувати усі малярські та рисункові техніки в оріньякську, солютрейську та мадленську епохи наштовхнула істориків прадавнини на думку, що в ті віддалені від нас на десятки тисячоліть часи існували мистецькі школи. Це припущення, схоже, підтверджується розвитком палеолітичного мистецтва від простих зображень рук у гротах Кастільйо аж до шедеврів Альтаміри й Ляско.

Проблему розвитку палеолітичного мистецтва розв’язати дуже нелегко, отож датування скульптур і малярських творів тих часів є складною справою. Значно певнішою підставою періодизації є розвиток знарядь. У цій розрідженій сфері історії людини (розрідженій, звісно, для нас, головним чином через брак письма і не надто значну кількість пам’яток як на такий величезний період) годинники не вибивають ані годин, ані століть, а лише десятки тисячоліть.

Верхній палеоліт, чи епоха північних оленів і людини розумної, датується 15–25 тисячоліттям і закінчується приблизно у 15 тисячолітті до нашої ери. Він поділяється на оріньякський, солютрейський та мадленський періоди. Природні умови у ті часи усталилися, що створило підставу для франко-кантабрійської цивілізації. Зник привид крижаних катастроф — білих мас холоду, які насувалися з півночі, значно більш нищівних, аніж вулканічна лава. Проте справжнього краху цій цивілізації завдало потепління клімату. Наприкінці мадленської епохи північні олені відступили на північ. Людина зосталася сама, покинута богами й тваринами.

Яке місце посідає Ляско в праісторії? Відомо, що цей грот не був прикрашений за один раз і містить розписи, часто накладені один на одного, які датуються різними тисячоліттями. Спираючись на аналіз стилю, Брей висловився на користь оріньякського походження основних стінописів. Характерною рисою оріньяку начебто був певний різновид перспективи. Очевидно, що йдеться не про збіжну перспективу, застосування якої вимагає знань геометрії, а про перспективу, котру можна назвати викривленою. Тварин малювали зазвичай у профіль, проте окремі фрагменти, як от голова, вуха, ноги, розвернуті у напрямку глядача. Роги бізона у сцені з шахти мають форму похиленої ліри [5] Існує ще інший метод датування археологічних знахідок. Він заснований не на аналізі стилю, а на обчисленні вмісту у рештках рослин і тварин ізотопу С14. Аналіз вугілля, знайденого у гроті Ляско, дозволяє визначити дату виникнення настінних розписів тринадцятим тисячоліттям до нашої ери. Археологи всіляко пересувають цю дату на кілька тисячоліть углиб. — Примітка З. Г. .

Історія відкриття. Вересень 1940 року. Франція переможена. Повітряна битва над Великою Британією сягає піку. На далекому маргінесі тих подій, у лісі поблизу Монтіньяка, трапляється пригода, гідна повісті для молоді, пригода, внаслідок якої світові було подароване одне з найблискучіших відкриттів історії прадавнини.

Докладно не відомо, коли буря звалила дерево, відкриши отвір, котрий розбудив молодечу уяву вісімнадцятилітнього Марселя Равідо і його товаришів розваг. Хлопці гадали, що це вхід до підземного коридору, який провадить до руїн поблизького замку. Журналісти вигадали історійку про собаку, який буцім упав у цей отвір і став фактичним відкривачем Ляско. Але найправдоподібніше, що Равідо був пристрасним шукачем, хоча шукав він не стільки славу, як скарби.