Петро Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Для торговців Половецької землі був укладений «Кодекс куманікуc» – пам’ятка половецької писемності, яка датована 1303 р. Цей твір поділяється на дві частини – «італійську» (латино-ірано-куманський словник) і «німецьку» (кумансько-німецький словник). Перша частина («Книга тлумача») – це глосарії слів латини й переклади на перську та кипчацьку мови. Вона охоплює слова повсякденного ужитку та термінологію з торгівлі, релігії, астрономії, військової, парфумерної, шевської і теслярської справи, державної служби тощо. Також тут подана граматика куманської мови. У другій частині («Книзі місіонера») є фрагменти з Біблії, проповіді, афоризми, релігійні повчання, молитви, зокрема молитва «Отче наш», Символ віри, десять заповідей Мойсея, пісня «Ave, Maria» тощо). Є в «Кодексі…» й половецькі загадки в перекладі латинською й німецькою мовами. У зазначеному творі зустрічається низка слів, що ввійшли в українську мову – базар (площа), балик (риба), беркут (орел), ізюм (виноград), казна (скарбниця), козак (варта), орда (зібрання), сарай (палац) 123 123 Гаркавец А. Codex Cumanicus: полное издание в 4 томах. – Алматы, 2015. .

Кодекс куманікус.

Аркуш 58 зв. із малюнком папуги

Цікаво, що на Галичині в XV—XVII ст. існував шляхетський рід Балабанів. Судячи з прізвища, він половецького походження. Представники цього роду відігравали помітну роль у церковному житті України. Половецька назва орла (беркут) також була поширена на Галичині. Іван Франко (1856—1916) назвав героя своєї відомої історичної повісті Захаром Беркутом. Отже, цей літературний герой мимоволі ніби теж ставав половцем чи принаймні мав половецьке походження. Інша річ, що Франко вважав слово «беркут» слов’янським. Тому й дав таке прізвище герою, який є главою слов’янського праукраїнського роду й хранителем давніх слов’янських традицій. Зрештою, половецьке слово «беркут» було використано для назви спецпідрозділу МВС України, який існував з 1992-го по 2014 рік. Правда, цей «Беркут» показав себе не найкращим чином під час Революції Гідності 2013—2014 рр.

Загалом українці «не помічають», скільки в їхній мові та культурі є від половців. Наприклад, запорізькі козаки іменували свою структуру кошем. Відповідно, на чолі козаків стояв кошовий отаман. Звідси й українське прізвище – Кошовий. Це слово половецького походження. Кош чи коч (кочів’я) означало велику сім’ю, рід. Також половецького походження було слово «курінь». Воно слугувало для позначення племені, тобто об’єднання кількох родів. Також означало й військовий загін, полк. Адже роди в половців були воєнізовані 124 124 Половець В. Половці. – С. 34. . В українських козаків теж спостерігаємо існування територіально-воєнізованих структур (сотні, полки). Хоча це не обов’язково треба трактувати як вияв половецького впливу, але цілком можливо, що тут дався знати «половецький спадок». Ймовірно, половецьке походження мало слово «отаман» (атаман), що означало батько людей, провідник. Принаймні воно поширене в тюркських етносів.

Схоже, половецький чинник відіграв певну роль у становленні українського козацтва. На це звертав увагу Лев Гумільов 125 125 Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – С. 466. . Слово «козак» зустрічається в «Кодексі куманікус», а також низка ключових суспільних термінів козацтва має половецьке походження.

Деякі українські шляхетські роди, ймовірно, походили з половців. Хоча іноді важко розмежувати половецьке й татарське. Зрештою, значна частина половців пізніше «стала татарами». Принаймні вважається, що половці відіграли помітну роль у становленні кримськотатарського етносу.

Відносно значне поширення в Україні мало прізвище Половець. Навіть героями відомого роману Юрія Яновського «Вершники» є представники роду Половців.

Також половці чимало «наслідили» в українській топоніміці 126 126 Пріцак О. Половці. – С. 117—118. .

Існувало й існує в Україні низка населених пунктів з назвами Половці, Половичі, Половецьке або похідні від них. На половецьке походження вказують також топоніми Куманів, Куманівка, Куманівці, Китайгород. Ймовірно, таке ж походження мають назви Умань (від куман), Зміїв, Ізюм. Найбільше половецьких топонімів зафіксовано на теренах Центральної України й Поділля.

Вплив половців на українську культуру й загалом на український етногенез досліджено мало. На це є різні причини. Практично немає інституції чи інституцій, які б системно займалися цим питанням. Адже половці «зникли», розчинилися серед інших етносів. Державних народів, які б декларували своїх спадкоємців від них, немає. Хоча, в принципі, на це могли б претендувати українці. Правда, є бездержавні народи, що вважають половців своїми предками. Це – киримли (кримські татари), гагаузи й караїми. Однак через свою нечисленність і бездержавність вони не мають дослідницьких інституцій, де б розглядалася історія й культура половців, їхній вплив на інші народи.