Петро Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Для половців Дунайська Болгарія, як і ближні землі нинішньої Румунії та Молдови, стали місцем переселення. Існує версія, що князь Басараб, який заснував Волоську державу (предтечу сучасної Румунії) в 1330 р., був половецького походження. Принаймні його ім’я є тюркським 115 115 Vásáry I. Cumans and Tatars: Oriental Military in the Pre-Ottoman Balkans, 1185—1365. – Cambridge, 2005. – P. 149—155/ . Династія Басарабів правила в цій державі до середини XVII ст. До речі, її представником був відомий Влад ІІІ Дракула (1431—1476) 116 116 Казаку М. Дракула / пер. з фр. В. Удовиченко. – М., 2011. . Також від імені цієї династії пішла назва краю Бессарабія, частина якого зараз входить до складу України.

Влад ІІІ Цепеш (Дракула)

У середині ХІІІ ст. половці опинилися в Угорщині. Зокрема, в 1246 р. король Бела IV запросив їх на службу, розселивши між Тисою й Дунаєм. Тут вони створили край Куманію (Куншаг). Король Ласло IV (1262— 1290), мати якого була половчанкою, в 1279 р. надав цьому краю широку автономію. До речі, цього короля іменували Кун (половець). Автономія Куншага (правда, з перервою з 1711 по 1745 рік) зберігалася до 1876 р., тобто майже шістсот (!) років. Ця автономія мала навіть більше прав, ніж інші угорські землі 117 117 Hevizi J. Autonomies in Hungary and Europe. A comparative study. – Budapest, 2004. – P. 18—22. . Тут практично не існувало кріпацтва. Половецька мова зберігалася на цих землях до ХVІІІ ст. Половці Угорщини після себе залишили не лише пам’ятки, зокрема кургани. Вони також стали частиною угорського етносу. Доволі поширеним угорським прізвищем є Кун, тобто половець.

Частина половців, яка не захотіла емігрувати після поразок від татарських військ Бату-хана, ввійшли до складу Золотої Орди. При цьому половецька мова стала державною мовою й мовою міжетнічного спілкування в цій країні, а високі державні посади нерідко займали вихідці з половецьких родів. Золотоординські половці відіграли певну роль у етногенезі волзьких тюркських народів (казанських татар, башкирів, чувашів), а також росіян 118 118 Квітницький М. Половці // Енциклопедія історії України: у 10 т. – Т. 8. – С. 350. .

Частина половців опинилася в складі Руського королівства 119 119 У літературі Руське королівство переважно відоме, як Галицько-Волинське князівство. Хоча останнє є «кабінетним терміном». Про це більш детальніше див.: Кралюк П. Питання, що потребує ясності // Корона, або Спадщина Королівства Руського. – К., 2017. – С. 26—37. . На початку 50-х рр. ХІІІ ст. король Данило Романович дарував ханові Тегаку та його підданим землі на теренах Берестейщини, щоб вони захищали його державу від нападів ятвягів і литовців. Половці в цьому регіоні заснували близько сорока поселень і зберігали свою ідентичність до початку XVI ст. Тут існувала до початку ХХ ст. Половецька волость 120 120 Алексюк М. Палавецкія паселіщчы на Беларусі // Помнік гісторыі і культуры Беларусі. – 1978. – № 1. – С. 33—35; Леонюк В. Словник Берестейщини. – Львів, 1996. – С. 250. .

Осердям Половецької землі були переважно землі нинішньої Лівобережної України. Передусім це стосується Донецької, Луганської, Запорізької та Харківської областей. Тут, до речі, зосереджена основна маса пам’яток половецького сакрального мистецтва – т. зв. кам’яні баби 121 121 Про ці пам’ятки більш детальніше див.: Плетнёва С. Половецкие каменные изваяния. – М., 1974. . Омелян Пріцак писав: «Три головні політичні та економічні резиденції Половців лежали в доріччю Сіверського Донця, б[лизько] сьогоднішнього Харкова. Це головна столиця – Шарукань (Чешуєв), та дві побічні столиці: східня Балин та західня Суґров. Це були заразом у ХІ—ХІІ ст. кінцеві станції сухопутного залозного шляху, що через Київ зв’язував Середню Європу і балканські країни з Половецькою державою» 122 122 Пріцак О. Половці. – С. 116. .

Половецька баба, ХІ ст., Луганськ

Значна частина доходів половецької верхівки забезпечувалася за рахунок торгівлі. Через володіння половців, окрім «Залозного шляху», проходили ще два важливі торгові шляхи – Соляний та Грецький. Всі вони були пов’язані з Руссю. Це теж певним чином забезпечувало симбіоз Русі й Дешт-і Кипчак. Правда, половці не були торговим народом. Це, радше, був народ військовий, що контролював (і, відповідно, обороняв) торгові шляхи. На половецьких теренах торгівлею переважно займалися євреї, вірмени та іранці.