Юрій Сорока - 100 важливих подій історії України

Панорама Львова А. Гогенберґа 1618 р.

Центром старовинного Львова була сучасна площа Ринок. Місто надійно захищали укріплення, побудовані з урахуванням природних чинників, а саме пагорбів Високого замку та річки Полтви. Вигідне розташування міста Лева на перехресті важливих торгових шляхів зумовило його швидкий економічний розвиток. Наприкінці XIII сторіччя місто стало вагомим центром ремесла і торгівлі. В умовах безперервних війн із сусідами велику роль відіграло й стратегічне розташування Львова у центрі Галицько-Волинського князівства. Тож легко зрозуміти князя Льва Даниловича, який у 1272 році переніс столицю князівства з Галича до Львова.

Час вносив свої правки в архітектуру міста. Після захоплення Львова польським королем Казимиром ІІІ Великим у 1349 році центр міста було перенесено на південь. Цього разу місто будувалося за західноєвропейськими зразками. Спочатку з’явилася центральна площа, а вже навколо неї житлові квартали і лінія укріплень. Загалом система укріплень Львова створювалася близько 300 років. Спочатку, в другій половині XIV століття, вона складалася з частоколу, рову і валу. Пізніше було побудовано мури, один з яких дістав назву Низького, інший – Високого. До міста вели дві брами – Краківська і Галицька. Біля них через рів перекинули підйомні мости. Дуже важливою частиною укріплень був Високий замок, закладений у 1360 році. Минали століття, і Львів змінювався. Однак над деякими його властивостями час не владний. Львів і досі залишається для усієї України тим місцем, де живе її душа.

Високий замок у Львові. Гравюра ХVII ст.

Битва на Синіх Водах, попри усю її значущість в історії України, тривалий час залишалася поза увагою науковців. Події далекого 1362 року, коли українське Поділля нарешті позбулося панування Золотої Орди, замовчувались, а вітчизняна історіографія надавала перевагу міфічній битві на Куликовому полі, що її взяла на озброєння пропаганда Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу. На відміну від Куликовської битви, поразка трьох ординських князів од війська князя Ольгерда Гедиміновича в битві біля Синіх Вод відбулася насправді, чому є безліч археологічних і історіографічних доказів.

Великий князь литовський Ольгерд. Гравюра з «Опису Європейської Сарматії», 1578 р.

Уперше битва на річці Синюха, яка є притокою Південного Бугу і протікає територією сучасних Кіровоградської й Миколаївської областей, згадується в літописній оповіді «Про Поділля». На жаль, ім’я автора цієї пам’ятки залишилося невідомим, але з великою ймовірністю можемо припустити, що написаний твір на початку тридцятих років XV століття. Стосовно битви на Синіх Водах літопис повідомляє:

«…Коли господарем був на литовській землі князь великий Ольгерд і йшов у поле з литовським військом, побив татар на Синій Воді, трьох братів: князя Хачебея, Кутлубуга и Дмитрика. А ті три брати Татарської землі, отчічи и дідичи Подільської землі....»

До нашого часу збереглося небагато джерел, які повідомляють про перебіг самої битви. Найдокладнішим є фрагмент хроніки польського історика XVI століття Мацея Стрийковського.

У ньому автор першої друкованої історії Східної Європи повідомляє:

Мацей Стрийковський

«Ольгерд, уклавши угоду про мир з прусськими і ліфляндськими лицарями, вирушив у похід в Дикі Поля проти татар. З ним виїхали чотири його племінники, сини новогрудського князя Коріата, княжичі Олександр, Костянтин, Юрій та Федір. І коли вони дійшли до урочища Сині Води, то побачили в полі велику татарську орду, поділену на три загони. Один загін вів султан Кутлубах, другий очолював султан Кочубей, а третім командував султан Дімейтер. Ольгерд, побачивши, що татари готові до бою, вишикував своїх вояків у шість вигнутих загонів, так щоб татари не могли їх оточити у сутичках та заподіяти шкоди стрілами. Татари з шаленим завзяттям розпочали бій, засипавши ворога густим залізним градом з луків, почали кілька сутичок, але завдали мало втрат через правильне шикування військ Ольгерда. А литва з русинами з шаблями та списами наскочили на них і в рукопашному бою прорвали лобові частини та змішали їх. А інші з самострілами наскочили з боків й довгими списами скидали їх із коней, наче вітер снопи в бурю. Не змігши витримати лобового натиску, татари почали мішатися та перелякані тікати в розлогі поля. На побоїщі залишилися вбитими Кутлубах, Кочубей і султан Дімейтер, та разом з ними дуже багато мурз й уланів. Також скрізь по полях і в ріках лежало повно татарських трупів».