Сергій Павленко - Кохання гетьмана Мазепи

Та з листа П. Тетері до компаньйона молодості, на той час канцлера Польського королівства Миколи Пражмовського, бачимо, що у своєму посланні до Я. Казимира гетьман у такий тактичний спосіб виявив пом’якшене обурення діями насамперед короля, а не Мазепи: «Король… вирішив по-батьківськи пошанувати все Військо Запорозьке, надіславши йому такі знаки сану, якими воно, дуже задоволене, передбачає собі всіляке благо. Одне тільки сповнило невдоволенням серця старшин і черні, саме те, що його королівська милість, пан наш милостивий, певно, внаслідок чийого-небудь неблагонамірного представлення зволив наказати одержати досить важливі коштовні прикраси з рук пана Мазепи, який не дійшов ще до такої високої честі і не заслужив ще того, щоб вручати подібні цінності».

Ніякого покарання від короля, зрозуміло, за свою молодість, «незаслуженість» двадцятичотирирічний І. Мазепа не поніс, бо він не діяв самочинно, за власною ініціативою, а виконував наказ свого патрона. І вже у листі від 22 травня 1663 року П. Тетеря повідомляє Яна Казимира, що очікує звісток від Сомка. При отриманні їх, пише гетьман, «не зволікаючи, відправлю до вашої королівської милості пана Мазепу, він і розповість вашій королівській милості, як діла підуть далі».

Тобто бачимо, що посланець короля з’їздив у Варшаву і повернувся назад від нього з новими листами. Незважаючи на те, що Тетеря називає І. Мазепу у листі до канцлера «молокососом», важливо відзначити таку деталь: молодий покоєвий короля мав усе-таки неабиякі здібності, розум, за що його й цінував Ян Казимир, доручаючи наближеному відповідальні завдання. Так, того ж року І. Мазепа з’їздив у Крим з королівським посланням до Селім-Герея про погодження плану спільних дій. «Отже, — писав 26 березня 1663 року у відповідь «з поля» мурза Кутлу-Герей, — тепер ми дістали відомість від пана Мазепи, вашого слуги, що ви погодились з своїм військом і ми також з цього дуже втішаємося». З допомогою орд Ян Казимир хотів приборкати конфедератів, що знову замахнулися на його владу і відступили лише після часткового задоволення їх вимог.

Покоєвий виконував не тільки функції гінця. П. Тетеря, наприклад, у листі до короля зауважує, що Мазепа «знає чимало розповідей про злодійства, і до того наслухався плачу і стогону жителів України, що був вражений жахом: то я покладаю на його більш детальне донесення, що відповідає його обов’язку як свідка, який бачив все своїми очима і слухав власними вухами».

У другій половині 1663 року король Ян Казимир вирішив відвоювати у Московії Лівобережжя. Його війська 13 листопада вирушили в Україну. З королем відбув на війну і Мазепа. Як повідомляє С. Величко, коли Ян Казимир «був у Білій Церкві, то він (Мазепа. — Авт.), відкланявшись королеві за службу, лишився при своєму батькові, який тоді ще жив». Причиною такого відповідального рішення саме під час військових дій, ясна річ, не могла бути любовна пригода. Смерть І. Мазепи у 1665 році 3 3 Виходимо з того, що у наступному році посада чернігівського підчашого переходить до сина Івана. дає підстави говорити про отримане ним раніше серйозне поранення або про тяжку хворобу, невтішний наслідок яких очікувався з дня на день. Можливо, до того ж Мазепи не хотіли відпускати єдиного сина на війну, в успіх якої не вірили, а тому й використали тяжкий стан батька, щоб залишити Івана при собі. Про тодішні настрої жителів Білої Церкви залишилося свідчення одного з учасників походу Антуана Грамона: «В містечку, дуже поганому і майже без гарнізону, населення, тільки недавно приведене в підлеглість польському королю, всі козаки-бунтівники і люди, які від природи схильні до злочину і зради. Тому легко зрозуміти, що наші ночі не були спокійні». Хоча С. Величко сповіщає про відхід Мазепи із служби у короля, є джерела, з яких випливає, що у 1665 році (12 березня) він був «при боку панском в покое его королевской милости 4 4 Київські дворяни в інструкції на сейм просять підтримати прохання Адама Мазепи і підтвердити його право на Триліси: «…подчаший королевский, выказывая по ныне свое уважение и верность Речи Посполитой и королю и имея сына при боку панском в покое его королевской милости, заслуживает подтверждения его прав на владение теми имениями». ».

Французький дипломат Де ля Невіль, який не раз зустрічався з гетьманом, у своєму звіті повідомляє про те, що Мазепа був не тільки покоєвим Яна Казимира, а й «згодом офіцером у його гвардії». Отже полишення служби було фактом тимчасовим. Це, по-перше. А, по-друге, гіперболізована інтерпретація Пасеком мотивів залишення Мазепою Варшави (осоромився) суперечила його поверненню.