Сергій Павленко - Кохання гетьмана Мазепи

У вересні 1707 року Мазепа зустрічається у Печерському монастирі з ректором Вінницького колегіуму Зеленським, який перед українським генералітетом казав, що не треба боятися шведів, які готуються йти не в Україну, а на Москву.

Шведський офіційний біограф Карла ХІІ Г. Нордберг у своїх нотатках за жовтень 1707 рік повідомляє про посланця від гетьмана до короля Станіслава Лещинського з союзницькими намірами, «якщо він дістане підтримку й поміч від шведського короля. Шість чи сім тисяч москвинів, які знаходяться в околиці його постою, він легко зліквідує і тим способом покладе поміст для шведів». Тобто ми бачимо, що «намеренное дело» гетьман готовий почати, але за вказівкою не польського короля, а Карла ХІІ. Однак останній не дуже заглибився у пропозиції гетьмана. Як згадували пізніше його наближені, шведський король не хотів мати справу з козаками, які для власної безпеки покидали своїх союзників. Карл ХІІ наказав усе ж повідомити Мазепі, щоб він чекав слушної нагоди, коли йому повідомлять, як діяти далі.

Оскільки Зеленський у січні 1708 року прибув до Батурина з відповіддю від Лещинського, то стає зрозумілим, про що він вів розмови з І. Мазепою у вересні і чиє завдання виконував. Посланця бачив у Варшаві турецький посол, якому С. Лещинський радісно похвалився, що гетьман буде допомагати йому, коли Порта пришле на поміч полякам орду. Однак польський король, вербуючи союзників і настроюючи Карла ХІІ в своїх інтересах пошвидше йти в похід на Москву, дещо перебільшував свою місію з допомогою шведів відновити велику Річ Посполиту.

10 жовтня 1707 року при зачинених дверях у Києві І. Мазепа 10 10 П. Орлик у своїй сповіді С. Яворському пише, що Гадяцький договір взяв у Печерській бібліотеці миргородський полковник Д. Апостол. На його переконання, Мазепа тоді ще не міг допустити подібне зібрання старшин з остраху викриття їхньої змови. Разом з тим П. Орлик не враховує того моменту, що І. Ломиковському, Д. Апостолу та іншим наближеним старшинам І. Мазепа більше довіряв, ніж йому. Реєнта (генеральним писарем він стає весною 1708р. — Авт.), який випадково дізнався про таємні зносини з польським королем через посередництво княгині Дольської, партія опозиціонерів ще тримала на відстані. з полковниками, як передає у своєму доносі В. Кочубей свідчення полтавського писаря, читали «Пакта Комиссии Гадяцкое», тобто вивчали договір про федеративний союз з Польщею 1658 р.

Насувалася війна, і, зрозуміло, українські керманичі вивчали всілякі варіанти подальшого розвитку подій. Та вони не поспішали визначатися. Сам І. Мазепа говорив П. Орлику, що вирішальний крок не зробить доти, «пока не увижу, с какою потенциею Станислав к границам украинским прийдет и якие будут войск шведских в государстве московском прогресса».

Зеленський, що привіз на другий день після Різдва 11 11 Грудень 1707 р. 1707 року в Батурин універсал Станіслава Лещинського, «в яком он, — як згадував П. Орлик, — мужество и храбрость и отвага Войска Запорожского похвалял, расширением и примножением прав и вольностей обнадеживал и отческим сердцем под свою протекцию цель й народ пригорнуть обещал», поїхав у Вінницю без письмової відповіді, певно, з усною відмовою щодо умов «протекции». Справді, у цьому документі було чимало насторожуючих моментів. Польський король писав у ньому, що настав час «привертати свій народ до власної вітчизни й відірваний під чуже й незнане перед тим пануванням преславний козацький народ віддавати під найвищу опіку дідичних українських панів, найясніших польських королів».

С. Лещинський «як польський король, правдивий і від віків пан України» звертався «до своїх підданих, як милосердний батько до блудних синів», аби за його покликом українці скинули з себе вороже ярмо і поверталися «до давніх свобод і вольностей та під батьківське й дідичне панування польського королівства».

Він у свою чергу обіцяв поліпшити їхнє становище «у доскональших і більших гараздах, і як синів одної й нероздільної вітчизни пригорнути до спільної матері Речі Посполитої в правах наданих, ужитках, безпеках і всіх вольностях на віки утвердити». Подібні перспективи змінити одну залежність на іншу були малопривабливими для української верхівки. С. Лещинський намагався ще раз переконати Мазепу перейти на бік шведського короля і повернутися під владу Речі Посполитої через посланця Тарла, який 9 червня 1708 р. надіслав йому свого листа. Але гетьман 23 липня дав автору пропозиції відповідь, у якій вдруге скептично оцінив запропоноване, бо, мовляв, польський король сам почувається як невільник при шведському дворі.